Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2010 JoomlaWorks, a business unit of Nuevvo Webware Ltd.
Виправдальний вирок (ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України)

 

154/1655/15

1-кп/154/8/16

Копія.

 

ВИРОК

іменем України

09 березня 2016 року                                         м. Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого: судді Лященка О.В.

при секретарі: Шафатинській О.В.

з участю прокурорів: Балакунця О.І., Курсова О.В.

представника потерпілого: ОСОБА_1

обвинувачених: ОСОБА_2, ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

спеціалістів: ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Володимир-Волинський кримінальне провадження № 42014030220000031 від 27 липня 2014 року про обвинувачення:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження, уродженця смт.Ратно Ратнівського району,

Волинської області, громадянина України, українця, освіта

вища, одруженого, на утриманні малолітня дитина,

фактично проживаючого в АДРЕСА_1

зареєстрованого АДРЕСА_2, викладача циклу

прикордонних та інших дисциплін Кінологічного

навчального центру ДПСУ,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року

народження, уродженця с.Рудка Маневицького району,

Волинської області, громадянина України, українця, освіта

середня, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей,

фактично проживаючого в АДРЕСА_3 зареєстрованого

в АДРЕСА_4

учасника бойових дій, не працюючого

у вчиненні кримінального правопорушення,  передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст. 185КК України,-

в с т а н о в и в:

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, за наступних обставин.

З вересня 2013 року ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу прикордонної служби (далі ВПС) «Амбуків» з персоналу Львівського прикордонного загону.

У цьому ж відділі прикордонної служби з березня 2010 року на різних посадах проходив військову службу ОСОБА_3

Відповідно до плану охорони кордону відділу прикордонної служби «Амбуків» охорону державного кордону та пропуск осіб, транспортних засобів і вантажів в міжнародному пункті пропуску для залізничного сполучення «Володимир-Волинський-Хрубешов», що знаходиться на станції Лудин в адміністративно-територіальних межах Володимир-Волинського району, з 20 год. 26.07.2014 до 08 год 27.07.2014 здійснювала зміна прикордонних нарядів на чолі з старшим зміни майором ОСОБА_2

У прикордонному наряді «патрульний по охороні військового містечка» з 20 год. 26.07.2014 до 02 год. 27.07.2014 службу мав нести старшина ОСОБА_3

О 23 годині 35 хвилин 26.07.2014 у пункт пропуску «Володимир- Волинський-Хрубешов» прибув вантажний потяг № 3727, який слідував з України в Республіку Польща. У 10 відкритих вагонах потягу був завантажений вантаж - вапняково-аміачна селітра, що належав ІІАТ «РІВНЕАЗОТ».

Після 00 годин 27.07.2014 до пункту пропуску на автомобілі «Рено- Трафік» д.н. НОМЕР_1 прибули старший зміни прикордонних нарядів ВПС «Амбуків» майор ОСОБА_2 та знятий останнім з наряду старшина ОСОБА_3

У подальшому, у період часу приблизно з 00 год. 10 хв. до 01 год. 05 хв. 27.07.2014 майор ОСОБА_2 та старшина ОСОБА_3, діючи умисно, із корисливих мотивів, маючи намір на таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб між собою з одного з вагонів, у якому знаходився вантаж вапняково-аміачна селітра, вантажного потягу № 3727, що стояв у пункті пропуску «Володимир-Волинський» ВПС «Амбуків», шляхом вільного доступу, таємно викрали вапняково-аміачну селітру загальною вагою 1,232 тони ціною 4470,15 грн. за тону на загальну суму 5507 грн., чим ПАТ «РІВНЕАЗОТ» завдали матеріальну шкоду на вказану суму, однак з причин, що не залежали від їх волі, не виконали усіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки близько 03 год. 27.07.2014 були виявлені працівниками відділення внутрішньої безпеки по Львівському прикордонному загону на території пункту пропуску під час завантаження мішків з вапняково-аміачною селітрою у автомобіль «Рено- Трафік» д.н. НОМЕР_1.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, надані сторонами, суд вважає, що у судовому засіданні не було здобуто достатніх доказів, які б доводили вчинення саме обвинуваченими зазначеного в обвинувальному акті і інкримінованого їм злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, а тому вважає за необхідне виправдати кожного з них на підставі ч.1 п.2 ст.373 КПК України, у зв'язку з тим, що не доведено їх винуватість у вчиненні даного злочину.

Приймаючи рішення про виправдування обвинувачених, суд виходить з наступного.

Обвинувачений ОСОБА_2 винним себе не визнав, суду показав, що за два дні до інкримінованої йому події, старшина ОСОБА_3 повідомив йому, що виявив біля пункту пропуску в лісі складені та прикриті гіллям мішки. Вони разом пішли оглянути цю знахідку, це були поліетиленові мішки, зав»язані білим шпагатом, два мішки він розв»язав, один проткнув, та виявив що в мішках була сіль. Згодом він у вечірній час прийняв рішення забрати ці мішки, і коли ОСОБА_3 знаходився на службі у наряді, він його замінив іншим військовослужбовцем, після чого разом з ОСОБА_3 перетягнули мішки з лісу в пункт пропуску. Він своїм бусом заїхав на територію пункту пропуску, але оскільки бус був завантажений щитами, то вони виїхали з пункту пропуску, щоб його розвантажити, після чого повернулись та почали вантажити мішки в автомобіль, під час чого їх виявили працівники внутрішньої безпеки, яким на обіцянку уникнути відповідальності на їхнє прохання повідомив, що ці мішки вони з ОСОБА_3 викрали з потягу. Вважає справу сфабрикованою і просить його виправдати.

Обвинувачений ОСОБА_3 винним себе не визнав, суду показав наступне. 25.07.2014 року, повертаючись додому після закінчення зміни та йдучи до поїзда, виявив в лісопосадці мішки білого кольору, які були в ямі прикидані гілками, відкривши один, виявив, що там містилась речовина, схожа на сіль, мішки були зав»язані джгутом. Наступного разу 26.07.2014 року, коли йшов через ліс на зміну, побачив, що ці мішки знаходяться далі на тому ж місці. В той день заступав в наряд разом з ОСОБА_2, якому доповів про мішки в лісі, останній пішов та особисто в цьому пересвідчився, після чого вирішив їх забрати. Близько 00.00 год. 27.07.2014 року ОСОБА_2 сказав йому йти розбудити бійця ОСОБА_8, щоб той його замінив в наряді. Після цього він разом з ОСОБА_2 направились в лісопосадку та переносили мішки на територію пункту пропуску попід сітку, оскільки проїхати по дорозі, що між пунктом пропуску та лісопосадкою було неможливо через нерівність покриття дороги. ОСОБА_2 під'їхав своїм бусом, однак в бусі були щити, а тому вони спочатку виїхали з пункту пропуску, щоб розвантажити бус, а потім повернулися та почали завантажувати мішки. В той момент вони були виявлені працівниками внутрішньої безпеки, яким на обіцянку уникнути відповідальності на їхнє прохання повідомив що ці мішки вони з ОСОБА_2 викрали з потягу. Вважає справу сфабрикованою і просить його виправдати.

Як вбачається з матеріалів досудового розслідування, кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розпочате на підставі повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення від 27.07.2014 року, за підписом заступника начальника Окремого відділу внутрішньої безпеки по Західному регіональному управлінню Держприкордонслужби України ОСОБА_9 Підставою для такого повідомлення стали рапорти працівників відділу власної безпеки по Львівському прикордонному загону, а саме ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які 27.07.2014 року нібито під час раптової перевірки в пункті пропуску «Володимир-Волинський - Хрубешув» виявили факт можливих протиправних дій з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Допитані в суді в якості свідків вказані вище працівники відділу власної безпеки по Львівському прикордонному загону дали показання щодо обставин нібито вчинення обвинуваченими злочину, за яким вони спостерігали в межах оперативної справи під час відпрацювання інформації щодо можливого неправомірного переміщення через державний кордон України на ділянці відповідальності ВПС «Амбуків» партії тютюнових виробів та спостереження за територією відповідного пункту пропуску, знаходячись в лісі неподалік пункту пропуску. Ці показання є плутаними та суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами, дослідженими судом.

Також з матеріалів досудового розслідування вбачається, що в ході спостереження за діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працівниками відділення внутрішньої безпеки здійснювалось фото і відео документування.

Зважаючи на викладені обставини, суд вважає, що працівниками ВБ по Львівському прикордонному загону проводилась оперативно-розшукова діяльність, в ході якої було виявлено нібито вчинення обвинуваченими вказаного кримінального правопорушення.

Дії працівників внутрішньої безпеки свідчать про те, що останні здійснювали спостереження за територією пункту пропуску «Володимир- Волинський - Хрубешув», тобто мало місце спостереження за місцем, що є видом негласних слідчих (розшукових) дій, що передбачений ст.296 КПК України.

Виходячи з положень ч.І ст.269 КПК України, для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях може проводитися візуальне спостереження за зазначеними об'єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

Суд вважає, що спостереження за місцем можливе лише у публічно доступних місцях.

Відповідно до ч.І ст.233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч.З цієї статті.

При цьому суд враховує, що спостереження за місцем було проведено на території пункту пропуску «Володимир-Волинський - Хрубешув», тобто в місці, яке у відповідності до визначення в кримінально-процесуальному законі, віднесено до іншого володіння особи та є публічно недоступним місцем, а тому проведення оперативно-розшукової діяльності в такому випадку порушує конституційні права обвинувачених.

Виходячи з визначення, регламентованого ч.2 ст.267 КПК України, публічно недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

Оскільки пункт пропуску не є публічно доступним місцем, для тимчасового перебування в такому місці необхідний спеціальний дозвіл, то в даному випадку вказані негласні слідчі (розшукові) дії працівників внутрішньої безпеки повинні були проводитись виключно на підставі ухвали слідчого судді, або за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов'язаний був невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Враховуючи викладене, за відсутності ухвали слідчого судді, суд вважає, що оперативно-розшукова діяльність, в ході здійснення якої нібито було виявлено факт вчинення обвинуваченими злочину, проводилась з істотним порушенням прав та свобод людини, а саме процесуальні дії, які потребують попереднього дозволу суду, здійснювалися без такого дозволу.

У зв'язку з цим, показання свідків працівників ВБ по Львівському прикордонному загону ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо обставин виявлення ними під час здійснення оперативно-розшукової діяльності в пункті пропуску «Володимир-Волинський - Хрубешув» 27.07.2014 року факту протиправних дій з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд визнає недопустимими доказами, оскільки така оперативно-розшукова діяльність здійснювалась без попереднього дозволу суду в публічно недоступному місці.

Згідно пред'явленого обвинувачення, своїми діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдали матеріальну шкоду ПАТ «Рівнеазот» на загальну суму 5507 грн.

Згідно пред»явленого обвинувачення, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нібито вчинили незакінчений замах на крадіжку з вантажного потягу №3727, який слідував з України в Республіку Польща (отримувач «Белор Польска СП.З.О.О.») та у 10 відкритих вагонах якого було завантажено вантаж - вапняково-аміачну селітру, що належав ПАТ «Рівнеазот».

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ПАТ «Рівнеазот» в особі представника потерпілого ОСОБА_1, визнано потерпілим у даному кримінальному провадженні за заявою про залучення до провадження як потерпілого від 10.02.2015 року.

При цьому суд бере до уваги, що таку заяву було подано представником ПАТ «Рівнеазот» лише 10.02.2015 року, тобто через більш як півроку після події.

З показань допитаного в суді представника ПАТ «Рівнеазот» вбачається, що про крадіжку вантажу з потяга №3727, яка мала місце 27.07.2014 року, йому стало відомо від слідчого військової прокуратури 06.02.2015 року. Представник потерпілого ствердив в суді, що жодних документів щодо факту нестачі вантажу в потязі №3727, який слідував з України в Республіку Польща (отримувач «Белор Польска СП.З.О.О.»), не має. Пояснив, що польська сторона повідомляла про нестачу селітри в даному потязі по кількох вагонах, в усній формі під час телефонної розмови і такі випадки нестачі є регулярними.

В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази того, що отримувачем «Белор Польска СП.З.О.О.» у Республіці Польща було виявлено недостачу вантажу - вапняково-аміачної селітри, яка переміщалась вантажним потягом №3727.

Так, на підтвердження завданої діями обвинувачених шкоди, досудове слідство посилається на наступні документи: - лист-відповідь Волинської митниці ДФС України з додатками, а саме копіями передавальних відомостей, за якими через пункт пропуску 26.07.2014 року переміщувався вантажний потяг №3727; - лист-відповідь ПАТ «Рівнеазот», згідно якого вартість однієї метричної тонни вапняково-аміачної селітри, що переміщувалась 26.07.2014 року - 27.07.2014 року вантажним потягом №3727, становила 255 доларів США.

Суд вважає, що вказані документи підтверджують факт переміщення через кордон вантажу, однак не є доказом виявлення його недостачі отримувачем.

Щодо наявного в матеріалах кримінального провадження листа-відповіді ДТГО «Львівська залізниця» від 28.05.2015 року №МЮ-14/87 з додатками (комерційні акти та протоколи зважування, складені станцією Хрубешув (Польща), передавальна відомість), то суд звертає увагу, що зазначені документи стосуються іншого вантажного потяга за №3729, а згідно пред'явленого обвинувачення обвинуваченими було вчинено крадіжку з потягу №3727. Таким чином, такі документи, складені польською стороною щодо нестачі вантажу «добрива азотні» по відправках Обарів Льв.-Хрубешув, не можуть бути належними доказами у вказаному провадженні на підтвердження нестачі вантажу.

При цьому суд звертає увагу і на ту обставину, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, зазначений вище запит у ДТГО «Львівська залізниця» від 30.04.2015 року, вих.№1969, як і відповідь на цей запит, було надіслано вже після відкриття матеріалів досудового розслідування, тобто виконання вимог ст.290 КПК України. При цьому, повідомлення про завершення досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 датовані 30.04.2015 року за номером вихідної кореспонденції №1961,1962. Таким чином, в порушення вимог ч.8 ст.223 КПК України, вказані дії було проведено після закінчення досудового розслідування.

За таких обставин такі докази суд визнає недопустимими.

Крім цього, прокурор, подаючи вказані документи в суді, подав лише їх не завірені копії, не пред'явивши суду їх оригіналів.

Виходячи з положень ч.З ст.99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Відповідно до ч.З ст.358 КПК України, якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів.

За таких обставин, такі копії документів суд виключає з числа доказів, оскільки існують сумніви у їх достовірності.

Крім цього, як вбачається з відеозапису огляду місця події 27.07.2014 року, який було досліджено в суді, в ході проведення слідчої дії оглянуто було лише місце виявлення мішків неподалік адміністративної будівлі ПП «Володимир-Волинський - Хрубешов» (поблизу курилки) та автомобіль, який знаходився в тому ж місці.

Між тим, з пред»явленого обвинувачення вбачається, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 полягають в тому, що вони нібито здійснили викрадення вапняково-аміачної селітри з вантажного потягу №3727, що стояв у пункті пропуску «Володимир-Волинський», після чого перенесли та завантажили мішки з селітрою в автомобіль «Рено Трафік», що знаходився поблизу адмінбудівлі пункту пропуску.

У відповідності до ч.І ст.237 КПК України, метою огляду є виявлення та фіксація відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Фактично в ході огляду не було зафіксовано жодних слідів викрадення, зокрема, не зафіксовано слідів осипу селітри на платформі чи слідів волочіння мішків, осипу селітри від платформи до адмінбудівлі чи «курилки», де було виявлено такі мішки.

Крім того, в ході судового розгляду з показань допитаного в суді свідка ОСОБА_15, було встановлено, що слідів викрадення на пероні (платформі) не було. Крім того, останній в суді повідомив, що селітра транспортувалася в біг-бегах, слідів пошкоджень таких виявлено не було, крім того, якби такі пошкодження були, то вони були б виявлені польською стороною та були б надіслані відповідні рекламації з Республіки Польща.

З показань допитаного в суді свідка ОСОБА_16 вбачається, що він оглядаючи поїзд в складі комісії не бачив ніяких слідів осипу, якби він виявив осип чи інші сліди розкрадання чи пошкодження, то повідомив би, оскільки в його обов'язки входить звірка вагонів, тари, виявлення розкрадань та пошкоджень.

Більше того, в суді було встановлено, що вчинити таємне викрадення вантажу з платформи вантажного потягу, який знаходиться на станції в пункті пропуску, чи непомітно пересипати вантаж, є неможливим, про що вказували в судовому засіданні вказані свідки, оскільки поїзд добре освітлюється, крім того, потяг та перон добре оглядаються, а спостерігати за тим, що відбувається на потязі та на пероні може велика кількість людей: склад прикордонного наряду, митники, черговий по станції, прийомоздавач та два машиніста. Дані обставини були підтверджені в суді також показаннями свідка ОСОБА_17, який зазначив, що безперешкодно красти з вагонів неможливо.

Крім того, не було встановлено нестачі чи пошкодження цілісності тари польською стороною, хоча і обвинувачені, і свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 показали в суді, що польська сторона обов'язково перевіряє такі обставини та у випадку встановлення таких обов'язково повідомляє українську сторону, зокрема чергового по станції.

Крім того, підтвердженням показань обвинувачених щодо виявлення ними в лісі та завантаження мішків з сіллю, є й показання допитаного в суді свідка ОСОБА_8, який пояснив, що 26.07.2014 року був в наряді з ОСОБА_3, вночі його розбудив ОСОБА_3 та сказав, що старший зміни наказав помінятися, тому що йому треба щось загрузити з лісу, після цього він змінив ОСОБА_3 та пішов нести службу. Такі покази свідка узгоджуються з показаннями обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Крім цього, обвинувачений ОСОБА_2 в суді повідомив, що 08.05.2015 року на заводі ПАТ «Рівнеазот», куди він разом з водієм ОСОБА_18 на прохання слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Шпака Т.З. доставив речові докази - 23 мішки з бірками, опечатані слідчим, виявилось, що в мішках міститься технічна сіль, а не селітра. У зв'язку з цим, ПАТ «Рівнеазот» було відмовлено у прийнятті зазначених мішків, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, після чого ОСОБА_2 мішки було повернуто в Військову прокуратуру Луцького гарнізону, де їх розвантажено у підвальному приміщенні.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_20 підтвердив такі показання ОСОБА_2 та пояснив, що ОСОБА_2 попросив його поїхати своїм автомобілем «Рено Мастер» в с.Амбуків та в м.Рівне, близько 8 год. ранку 08.05.2015 року вони приїхали на територію пункту пропуску Амбуків, він заїхав автомобілем у склад, військовослужбовці завантажили мішки, після цього вони з ОСОБА_2 поїхали в Луцьк, а потім в Рівне. На ПАТ «Рівнеазот» вийшов до них якийсь мужчина, на територію пропустили лише його з автомобілем, а ОСОБА_2 залишився чекати. Він заїхав на склад, потім почали вивантажувати мішки з автомобіля, один мішок порвався та виявилося, що там сіль. Вивантажували 5 чи більше мішків.

Суд бере до уваги також ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_2 21.05.2015 року звертався в Військову прокуратуру Західного регіону України з заявою про вчинення кримінального правопорушення з приводу вказаних речових доказів, при цьому, відомості про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до ЄРДР внесено не було.

Крім того, ПАТ «Рівнеазот» було підтверджено вказані обставини, що під час розвантаження та перевірки мішків в таких була виявлена речовина, схожа на сіль і аж ніяк не вапняково-аміачна селітра. Дані обставини вбачаються з листа №369-Юв від 08.06.2015 року, надісланого ПАТ «Рівнеазот» у відповідь на адвокатський запит та з показань представника потерпілого в суді, який підтвердив в цій частині показання обвинувачених та свідків, зауважив при цьому, що мішки були з бірками, цілісність яких на мішках під час їх відкриття на заводі не була порушена, а у відкритих представниками заводу декількох мішках була виявлена речовина, схожа на технічну сіль та несхожа на селітру.

Вказані обставини також підтверджуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_3, який 08.05.2015 року був біля приміщення Військової прокуратури Луцького гарнізону та бачив, що в мішках знаходилась та ж речовина, що і в лісі, тобто сіль. Дані обставини підтвердив і свідок ОСОБА_18, який власним автомобілем возив вилучені мішки на ПАТ «Рівнеазот» та який був безпосередньо під час виявлення у мішках солі на території складу підприємства.

Оглянуті судом із участю спеціаліста речові докази в кількості 23 мішки, що були вилучені під час огляду місця події, є не білого, а зеленого забарвлення, та не відповідають за зовнішніми ознаками вилученим під час огляду місця події мішкам, не містять бірок, якими вони були опечатані під час виявлення та вилучення, а містять бірки з підписами прокурора, слідчого та понятих, які не були учасниками огляду місця події та датовані іншим періодом, що ставить їх під сумнів та виключає їх як доказ у зв»язку з їх неналежністю.

Свідок ОСОБА_21, якому на відповідальне збереження на час досудового розслідування було передано 23 мішки, ствердив, що мішки були білі, зберігав він їх в окремому приміщенні, яке зачинялось та охоронялось, і передав їх обвинуваченому ОСОБА_2 під розписку за вказівкою прокурора.

Вказані обставини підтверджують показання обвинувачених в тій частині, що вони вантажили в автомобіль мішки з сіллю, що були ними виявлені в лісопосадці біля пункту пропуску.

На підтвердження винуватості обвинувачених сторона обвинувачення посилається також на протоколи огляду місця події, а саме від 27.07.2014 року, в ході якого було оглянуто територію пункту пропуску «Володимир-Волинський-Хрубешов» (ВПС «Амбуків»), зокрема, автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, в якому було виявлено 23 мішки білого забарвлення, наповнені сипучою речовиною. Під час огляду було вилучено зазначений автомобіль та вказані мішки, крім того, з одного мішка було вилучено три горстки наявної там речовини; та від 21.08.2014 року, в ході якого було повторно оглянуто автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, а також з автомобіля було вивантажено та зважено 23 мішки з наявною в них речовиною сипучого характеру та відібрано зразки зазначеної речовини, про що складено відповідний протокол про отримання зразків для експертизи.

Вивченням даних протоколів встановлено, що місцем огляду фактично був автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, який було проведено з грубим порушенням ч.2 ст.233, ч.2 ст. 234, ч.2 ст.237 КПК України, тобто без дозволу слідчого судді.

За таких обставин справи протоколи огляду місця події від 27.07.2014 року та від 21.08.2014 року суд визнає недопустимими доказами.

Крім цього, автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, в ході досудового розслідування у даному провадженні не вилучався в порядку гл.гл.16, 17 КПК України.

Як вбачається з протоколу огляду місця події від 27.07.2014 року, такий автомобіль був оглянутий та переданий на зберігання начальнику ВПС «Амбуків» капітану ОСОБА_22 разом з опечатаними 23 мішками з сипучою речовиною.

Суд вважає, що 27.07.2014 року вказаний автомобіль було вилучено, а тому такий автомобіль у відповідності до положень гл.16 КПК України вважається тимчасово вилученим майном.

Вдруге автомобіль було оглянуто 21.08.2014 року, тобто майже через місяць після першого огляду, на території ВПС «Амбуків», а саме території автомобільного парку, боксу №3, де він зберігався. Тоді ж капітаном ОСОБА_22 складено розписку про отримання автомобіля на зберігання (хоча автомобіль було передано на зберігання ще 27.07.2014 року).

В матеріалах досудового розслідування відсутні будь-які процесуальні документи про те, що автомобіль визнавався речовим доказом відповідно до ст.98100 КПК України чи що на такий було накладено арешт в порядку гл.17 КПК України, відтак вилучений 27.07.2014 року автомобіль є тимчасово вилученим майном. Відсутні в матеріалах справи і процесуальні документи про повернення автомобіля володільцю.

Чинним КПК України передбачено негайне повернення тимчасово вилученого майна у разі, якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна подано пізніше наступного робочого дня після вилучення майна (ч.5 ст.171 КПК України) або якщо ухвалу слідчого судді, суду про арешт тимчасово вилученого майна постановлено пізніше 72 годин із дня надходження до суду клопотання (ч.6 ст.173 КПК України).

Враховуючи викладене, вилучення автомобіля та зберігання такого на території автомобільного парку ВПС «Амбуків» було незаконним та безпідставним, з огляду на що незаконним був і повторний огляд автомобіля 21.08.2014 року.

Крім того, щодо вилучення під час огляду 21.08.2014 року зразків речовини, що знаходилась у вилучених 23 мішках, суд враховує, що у відповідності до вимог ч.2 ст.245 КПК України порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів.

Оскільки станом на 21.08.2014 року автомобіль безпідставно та незаконно зберігався на території ВПС «Амбуків», речовим доказом у справі не визнавався, арешт на нього накладено не було, його огляд 21.08.2014 року був незаконним, оскільки такий було проведено без дозволу суду, а тому враховуючи викладене, оскільки на момент відібрання зразків вилучені 23 мішки з відповідною речовиною знаходились в автомобілі, володільцем якого на законних підставах був ОСОБА_2, відтак отримання зразків, як і огляд автомобіля 21.08.2014 року були проведені незаконно, оскільки відібрання зразків мало проводитися в порядку, встановленому ст.ст.160-166 КПК України, а сам огляд автомобіля - у відповідності до вимог ст.237 КПК України.

Крім того, протокол огляду місця події від 27.07.2014 року суд визнає недопустимим, з огляду на наступне.

Як вбачається з відеозапису огляду місця події від 27.07.2014 року, під час проведення даної слідчої дії слідчий пропонує ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповісти на ряд питань з приводу виявлених в автомобілі мішків та їх походження, при цьому, останні дають такі відповіді, що фіксується на відеокамеру як хід проведення огляду, що свідчить про їх фактичний допит.

Виходячи з положень ч.І ст.237 КПК України, огляд місцевості, приміщення, речей та документів проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч.І цієї статті, при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Кримінально-процесуальний закон не передбачає можливості дачі пояснень особою, у присутності якої здійснюється огляд, чи допиту такої особи під час проведення цієї слідчої дії.

Викладені обставини вказують на те, що слідчий фактично порушив порядок проведення огляду, вийшовши за межі цієї слідчої дії, що регламентовані ст.237 КПК України.

Згідно ч.4 ст.210 КПК України, ч.З п.2 ст.42 КПК України, встановлено право затриманого, підозрюваного бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим кодексом, а також отримати їх роз'яснення.

Разом з тим, обвинувачені дали пояснення щодо обставин кримінального правопорушення, не будучи повідомленими слідчим про їх права, що є обов'язковим перед проведенням допиту.

Таким чином, було істотно порушено права обвинувачених, зокрема, право відмовитися від дачі показань та право особи на свободу від самовикриття, що встановлені ст.63 Конституціїст.18 КПК України.

З тих же підстав не можуть бути визнані доказом в кримінальному провадженні і матеріали службового розслідування, проведеного на підставі наказу начальника Львівського прикордонного загону від 27.07.2014 року, які містять пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3, де останні зізнаються у вчиненні злочину, оскільки такі не були попереджені про свої права та під погрозою звільнення зі служби дали пояснення, які їм наказали давати працівники власної безпеки.

Згідно ч.І ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 86 ч.І КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи з положень ч.І ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок  істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У відповідності до ч.2 п.п.1, 4 цієї статті, суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.

Статтею 62 ч.З Конституції України встановлено, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2011 від 20.10.2011 року за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч.З ст.62 Конституції України (надалі - Рішення), Конституційний Суд України враховує позицію Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), згідно якої допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», рішення у справі «Шабельник проти України»), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканість житла тощо.

У зв'язку з цим, недопустимими доказами суд визнає усі докази, які фактично є похідними від протоколів огляду місця події від 27.07.2014 року та від 21.08.2014 року, зокрема протокол отримання зразків для експертизи від 21.08.2014 року; висновок криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв №3805 від 28.11.2014 року; висновок судової товарознавчої експертизи №7039 від 16.03.2015 року; постанову про визнання речовими доказами від 27.07.2014 року.

Аналізуючи зазначені докази, вина ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину не доведена належними та допустимими доказами, оскільки не здобуто переконливих доказів їх вини у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ст.15 ч.3 ст.185 ч.2 КК України, а можливість отримання інших доказів вичерпана.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно до вимог, передбачених ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до роз'яснень, які містяться в ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 01.11.1996 року, за №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно із вимогами ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Таким чином суд, розглянувши кримінальне провадження в межах пред"явленого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення, з врахуванням положень ст. 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об"єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонам їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов"язків, у зв"язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до переконання про необхідність їхнього виправдання.

Речові докази вирішити в порядку ст.100 КПК України. Цивільний позов не заявлено.

У відповідності до ст.124 КПК України процесуальні витрати розподіляються у разі ухвалення обвинувального вироку. Таким чином, понесені по цій справі та підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 368369370,371, п.2 ч.1 ст.373374 КПК України, суд-

ухвалив:

Виправдати ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину.

Виправдати ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину.

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати за проведення криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв в сумі 7400 грн., проведеної Львівським НДІСЕ та за проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 1968 грн., проведеної Волинським відділенням Львівського НДІСЕ, прийняти на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги, яку може бути подано через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:/-/ підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Володимир-Волинського

міського суду                                                                  О.В. Лященко