Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2010 JoomlaWorks, a business unit of Nuevvo Webware Ltd.
Невинуваті вбивці в країні тотально винних людей

Розмова з адвокатом Олегом Мициком

Виправдальний вирок підданному Королівства Марокко, якого звинувачували у вбивстві відомого львівського лікаря Фрайфельда, спричинив величезний резонанс у суспільстві й загострив увагу і до нововведеного інституту — суду присяжних, і до судової системи загалом. На цю тему «Z» розмовляв з відомими львівським адвокатом, який хоч і не мав безпосереднього стосунку до цієї справи, однак відстежував її перебіг і знається на тонкощах української правоохоронної системи та судочинства.

 

– Як можна оцінити резонансне рішення суду присяжних, який виправдав підданого Королівства Марокко, звинувачуваного у вбивстві відомого львівського медика Фрайфельда? Чи варто говорити про якийсь поворот в українському судочинстві?

– Дуже часто мешканців Західної України критикують за те, що недолюблюємо, так би мовити, інородців. Тому хочу звернути увагу на те, що в цьому випадку троє громадян України стали на захист саме «інородця» — людини іншої віри, іншої нації. Більше того, він ще й нелеґально живе в Україні і невідомо, чим займається — пиячить у барі до шостої ранку. Що це означає? Це означає, що міліцейське свавілля перейшло всяку межу. Очевидним для всіх стало бажання за будь-яку ціну й абияк запхати справу до суду та розраховувати, що її розглянуть. І людину (мароканця) обов'язково засудять, бо ж ідеться про вбивство відомої людини, морального авторитета.

У нас суди отим стовідсотковим «одобрямсом» настільки розбестили правоохоронні органи, що ті скеровують до суду «вперед ногами» будь-які справи з розрахунку на те, що вирок буде однозначним. У нас країна тотально винних людей. В Україні всіх засуджують, якщо йдеться про важкі чи особливо важкі злочини. Відтак ми дійшли до того, що значна частина людей навіть в думці не припускає, що хтось може бути не винен. Ви знаєте, що найобразливіше? Що коли таку людину визнають невинною, то всі скажуть, що вона відкупилася.

В Україні є судді, які за життя не винесли жодного виправдального вироку. Коли ведеш із ними розмову, то в них навіть думки не виникає, вони хихикають у кулак і не розуміють, як це може відбутися. Вони працюють у судах десятками років і не уявляють, як можна когось виправдати.

Найкумедніша ситуація: в ефірі «Радіо «Свобода» був Колесніченко (на той час голова Вищої ради юстиції, а перед тим — голова Печерського районного суду Києва). Я додзвонився в студію і запитав, чи виносив він за роки своєї праці виправдальні вироки? Ви знаєте, що він відповів? Що за 30 років своєї суддівської діяльності виправдав аж 4 рази. Це при тому, що суддя щоденно розглядає по декілька кримінальних справ, засуджує на рік приблизно 2 тисячі людей. І він розповів, що мав за один виправдальний вирок великі-великі неприємності.

А є люди, які навіть такого смаку не відчували. Є судді, які в розмові кажуть: «Я тобі що хочеш зроблю, на дослідування поверну, все життя тягнути буду, але не виправдаю. Нащо воно мені здалося?»…

 

– А чому так відбувається?

– Ну, для прикладу, в студії одного з телеканалів перед трьома чільниками правоохоронних органів стоїть журналістка і каже: «Де арешти?!». Ви самі виховуєте міліціонерів, що суспільству потрібні арешти та вироки. По-друге, будь-якому судді в Україні легше засудити, і тоді ніби він на боці держави, і оті «лівоохоронні», а по суті паразитуючі органи, які скеровують «сирі» справи до суду, ніколи не мають претензій до суддів. А хто такий адвокат? Ну хто такий я? Навіть у разі перемоги — мене, адвоката, ніхто не підтримає. Усі журналісти стали на бік прокурора, коли ми говоримо про випадок з мароканцем: та де таке бачено, як так могло статися, адже всі кажуть, що там є докази? У нас багато людей, в тім числі правоохоронців і журналістів, які не розуміють, що людина буває невинуватою не тільки тоді, коли відсутнія подія злочину чи коли відсутній склад злочину (тобто порушник не вчиняв інкримінованих дій), а й тоді, коли банально недоведена провина цієї особи!

Іншими словами, невинуватим звикли вважати лише тоді, коли підсудний доводить. У нас люди кажуть, що їх там не було і вони нічого не робили. А варто було би казати, що був, але робив зовсім не те, в чому мене звинувачують. А третій варіант — робив, але ви спаплюжили, згноїли докази, і мене треба визнати невинним, тому що ви неправильно зібрали та зберегли докази, допитували мене з порушенням закону і так далі. Так, я вчинив ці дії, але мене треба відпустити, бо ви не змогли це довести, навіть силою всієї своєї репресивної машини. Так і має бути. Але це американський варіант, наша країна до такого не доросла. Там дух закону, принцип верховенства права справді діє.

 

– В американському варіанті адвокат і представник обвинувачення є рівними сторонами процесу, і суд це визнає…

– А в нас — навпаки. І це є спадком радянської судової системи, де правоохоронці та суд були ланками однієї репресивної системи. А в роки незалежності більшість суддів в силу своєї специфічної поведінки (назвемо їх «крохоборами),  стали тотально залежними від системи. Тому що всі вони розуміють, що коли після виправдального вироку якийсь прокурор обізлиться і запам'ятає той випадок, то в певний момент питання підставити чи не підставити суддю навіть не виникне — проти такого судді спрацює вся система. Тому він не хоче такого робити — навіщо йому ризикувати? Нащо йому йти проти правоохоронців? Він ментально з ними!

 

– Якщо повернутися до справи Шакіба Отмана, на рівні апеляційного суду знову будуть присяжні?

– Ні, і в цьому полягає недоробка системи, що судити будуть три професійні судді, і тому шансів в Отмана практично немає.

Що ж до присяжних, то є проблема їх кількості — трьох замало. Друге питання — якість присяжних. Перед початком цих процесів я давав інтерв'ю і сказав, що не вірю, що ці люди будуть здатні стати над суддями. Вони довго будуть усвідомлювати, що дійсно судять. Але дуже швидко пішли виправдальні вироки. Та знову ж таки, ці люди повинні мати життєвий досвід і здатність критично мислити.

Досі маю в Ужгороді справу, де вбили племінника колишнього голови Конституційного Суду. Я захищав «вбивцю», а в складі суду і було троє  присяжних чи, радше, народних засідателів, по-старому. Так от, там пощастило, бо один із них працював у місцевій філії «Київстар», а ще один — відомий дитячий лікар. Саме вони висловили окрему думку про невинність підсудного, і касація скасувала  вирок. У них виникло логічне питання (яке не виникає у професійних суддів): як підсудний, будучи професійним охоронцем і колишнім солдатом спецпідрозділів, міг завдати 19 ударів ножиком, і це при зрості 190 см, вазі 110 кг і спортивній статурі. Та він руками буквально міг ґрати розігнути і вийти до суддів. А поряд сидить 20-річний студент і проти нього свідчить, але це  радше його «стиль». Тобто присяжні (народні засідателі раніше) здатні критично осмислити матеріали справи, і від цього дуже багато залежить.

Система незавершена тим, що немає вертикалі присяжних і в іншій інстанції. Або має бути вимога в законі, що суд в такому випадку не може змінювати питання про невинуватість, і корекція може відбутися тільки в межах вироку. Бо в іншому випадку нівелюється сам принцип суду присяжних.

Та повернімося до справи Отмана, про яку суджу зараз винятково з повідомлень ЗМІ та вироку суду з Єдиного реєстру судових рішень, та не говорю про винуватість чи не винуватість. Бачимо гіперкритичну оцінку присяжними окремих доказів: що коли Отманові обрізають нігті, щоби взяти взірці, то при ньому немає перекладача і він не розуміє, що діється. Яким чином це впливає на якість доказового матеріалу під нігтями? Практично ніяк, крім одного нюансу: якби був перекладач, і йому пояснили права, то Отман міг би відмовитися від дачі взірців і цього доказу не було би.

Є головотяпство слідства, яке впливає на доказову базу, наприклад, – покладаюся винятково на слова захисту – карієс на вставній щелепі є те саме, що карієс на табуретці – такого бути не може. Якщо справді на обличчі немає слідів від ударів ніг, а кажуть, що підсудний топтався ногами по голові, то це суттєве питання, і воно має вирішальне значення. Якщо у справі відсутній моніторинґ дзвінків і пересування особи взагалі, а підсудний каже, що в цю хвилину він прийшов зовсім з іншого боку і сидів нетверезий на землі?

 

– А слідчий каже, що моніторинґ дзвінків мобільного телефона — це неважливо…

– Ну, це «брєд собачий», бо ці питання реально важливі. Я вам наведу інший приклад. Я зараз веду справу про вбивство, і справа вже в апеляції. Людина прокинулася в одній кімнаті з мертвим чоловіком. Два алкоголіки – один винаймає кімнату, в другій вбили старого чоловіка. Квартиранта б'ють, він зізнається, підсовують адвокатесу, яка вперше має подібну справу, а затриманий за кілька днів відмовляється від своїх показів, і більше жодних доказів немає. Він перед тим зізнався, що вдарив загиблого пляшкою по голові, а в загиблого ребра в 16 місцях поламані. А прокурор той самий, що і в справі Отмана, — Б.Дяків, і для нього також немає сумнівів у винуватості особи. Це я ще на слідстві змушував їх скаргами перевірити роздруківки дзвінків, щоб довести, що ця особа перебувала в квартирі. А може, його на той час взагалі не було?

І знаєте, до чого їхнє недбальство дійшло? Привели до суду свідка, яка мала розповісти, що мій клієнт в четвертій ранку обматюкав двірничку, буцім він аґресивно себе поводив. А коли я поставив запитання, що ж було після того, як він її обматюкав, то вона сказала, що з кухні заговорив загиблий дядя Гриша: «Саша, не зачіпай її». А дядя Гриша на той час вже 16 годин як був мертвий! Окрім первинних зізнань обвинуваченого, реальних доказів не існує.

Я це веду до того, що як ми (адвокати, журналісти, громадськість) їх отак не будемо «жарити» [робить руками характерний жест], то нічого не буде. Отак люди здаються, а з ними торгуються. Мені колись в подібній справі суддя Донченко сказала: «Слухайте, може би ми з прокурором по мінімуму призначили?», а я кажу: «Яке по-мінімуму, якщо він цього не робив?». Ну, і маю результат — 12  років замість семи мінімальних у випадку зізнання. Переконаний, у нас всі ті, що не чинили злочинів, здаються в обмін на те, щоби їх отак суворо не карали.

Про істину забувають всі. Я думав, що в процесі реформування кримінальної юстиції суспільство має виробити запит на істину. На жаль, у нас люди не хочуть правди, вони кажуть: я не хочу бути невинним, мені треба «чуть-чуть» і вийти зі справи. Бо абсолютно невинна людина — це рідкість. Ти потрапляєш в поле зору і не можеш отримати того результату, твій вирок касують по десять разів, тільки щоби не дати тобі бути невинним. Щоправда, тепер цей «футбол» вже неможливий. Згідно з новим КПК зроблено все, щоби його унеможливити. Судді апеляційної інстанції мають ухвалити рішення, взяти на себе відповідальність. Але їм легше ухвалити рішення і засудити, бо вони судять інородця. Раз-два — і засудили. Шум, преса і думка громади загалом загострила цю проблему.

 

– Виглядає, що у справі про вбивство Фрайфельда є дуже багато розбіжностей і прогалин на рівні досудового слідства.

– Хочу сказати, що ми вивчали цю справу, і можу сказати, що деякі з тих розбіжностей надто гіперболізовані. Я ніколи не пробував би на них зробити «погоду», але в цій справі, коли мова йде про те, що людина може довічно сидіти у в'язниці, таких речей просто не може бути.

Давайте логічно подумаємо. Питання полягає в іншому: чи був Шакіб Отман у тому місці? Був. А хто інший міг вчинити цей злочин? Навіть припущення нема. Чи дійсно Фрайфельда вбили з особливою жорстокістю? Так. Чи міг такою людиною бути Отман? Стовідсотково. Що говорить про те, що це не він? Бо ж виходить так, що якась людина побила та втекла, а Отман випадково підійшов і зовсім випадково там сів і сам із собою п'яний розмовляв. І в цей час прийшли інші люди, почали його бити та затримувати. Дуже вірогідна версія? Малоймовірна.

Те, що журналісти почули: є дві експертизи; штани — його, а кров на штанах — убитого. Але адвокат каже, що спростував, що це штани його клієнта, бо неправильно взяті зразки і таке інше.

Знову повернімося до вбивства у квартирі, про яке я згадував. Коли постало питання, на першій інстанції навіть експертизи ДНК не провели, бо він зізнався, і справу бігом передають до суду. Коли я це питання поставив у першій інстанції, той самий прокурор Дяків сказав, що це недоцільно. А коли стало доцільно в другій інстанції, то на фото видно, які це є речові докази — бачите, як все згнило. І суд констатував, що цвіль така, що й біологічного залишку немає.

За час слідства речові докази перетворюються на купу сміття, яку суд не має змоги взяти до уваги

Я кажу, зробіть експертизу ДНК, і все буде видно, бо там є особливість — у загиблого та обвинуваченого кров однієї групи. І весь одяг підсудного забризканий кров'ю, але старою та сухою. Він розповів, що за 120 днів до події, зайшов до під'їзду нетверезий, а одна з поштових скриньок була відчинена, то він обличчям туди вдарився — на підборідді є шов, і є довідка з поліклініки, де обличчя зашивали. А по дорозі він витирав кров своїм одягом, тому він весь в крові.

Тому суд постановив, що за цими доказами експертизу ДНК провести неможливо. Коли це витягнули, то в суді все засмерділо. Такий червоний мох, гриби на речових доказах ростуть, все мокре. Отак виглядають зібрані речові докази, бо вони «недбальки». З моменту, коли арештували людину, вони вважають, що справу зроблено. «Палка» стоїть, людина сидить, і далі вже нічого нікого не цікавить.

 

– Що загрожує працівникам прокуратури чи міліції, якщо справу, яку вони розслідували і передали в суд, повертають або ж визнають підсудного невинним?

– Нічого, крім «розбору польотів» на службі. Є два закони. Закон «Про застосування рішень ЄСПЛ в Україні», де прямо вказано, що коли ЄСПЛ переглянув справу та визнав порушення з боку держави, а Верховний Суд змінив рішення, затвердив, то є реґрес — те, що виплатила держава, мають стягнути із суддів, які постановили неправосудне рішення, та інших осіб, причетних до розслідування, розділити цю суму поміж ними.

У Законі «Про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів дізнання та досудового слідства», на жаль, вимоги про реґрес немає, тобто повністю відшкодовує кошти держава, тобто ми з вами.

Але їх можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності, і карають жорстоко за виправдальний вирок, причому не розбираючись. За отакі порушення, про які ми згадували. От у справі, про яку я згадував, я питаю експерта: «Ви зміряли температуру в кімнаті?», він каже, що то не його обов'язок. А температуру тіла він не міряв, бо не мав термометра, і казав, що там була дочка загиблого і він при  ній не хотів того робити — міряти температуру тіла ректально. А серед спеціалістів загальновідомо, що за різницею температури тіла і температури в приміщенні експерт з точністю до години визначає час смерті. А вони помиляються на 14–17 годин, тому що на око до трупної плями прикладають палець і засікають час руху секундомірної стрілкиу звичайного годинника. І все це в суді досліджується. Ну кому таке потрібно?

За це треба карати. Зокрема, за втрачені докази, коли з людини не беруть всіх зразків і мазків. А ще знаєте, як робить міліція? Прийшли, оглянули приміщення. Бачать — пляшка у калюжі крові і в загиблого розбитий лоб. Висновок — загинув від удару пляшкою. Намагаються вибити у затриманого зізнання, що це він убив пляшкою. А після медекспертизи виявляється, що в загиблого 50 синяків на тілі і ребра поламані. А від підозрюваного добилися, що він вдарив пляшкою, поклав на ліжко і той помер. От у цьому вся система.

Треба змінити норму закону, щоб у випадку грубої очевидної халатності з боку працівника міліції чи іншого представника правоохоронного органу після виправдального вироку до них заявляється реґрес.

З цього приводу красномовною є історія про те, як діда й бабу з села Неслухів хотіли зробити наркобаронами.

Міліціонери у компостній ямі насмикали старих гілок коноплі, які там лежали вже 39 днів, і викинули цю коноплю інші люди. А міліціонери сказали, що дід з бабою зберігали наркотичну речовину в особливо великих розмірах із метою збуту (у компостній купі!). До того ж міліціонери підробили документи про вилучення. Старих виправдали, я вже відсудив 60 тисяч гривень компенсації, і ці гроші незабаром стягнуть на їх користь. І справа зараз в суді відносно міліціонераів, які підробили протокол.

Таких випадків багато. Наприклад, піар міліції у Бориславі під назвою «новітні рабовласники». Нібито людина, яка притягалася до кримінальної відповідальності 9 разів, написала заяву на потрібних людей про те, що її насильно утримували як раба. А виявилося, що той, хто нібито сидів на ланцюгу, в той час перебував два тижні у лікарні, їздив до Львова на томографію і стояв у черзі в МСЕК та отримував довідку про ідентифікаційний код у податковій. А інші викрадені в цей час займалися квартирними крадіжками, і їх обвинувачують в інших справах. Це ж натуральний анекдот. Однак «рабовласників» судять.

 

– Можна розірвати ланцюг такої «взаємодії» між правоохоронцями та судами?

– Передовсім потрібен запит на істину в суспільстві. Це моя теза. Ми всі разом — правозахисники та журналісти — маємо вчити і провадити до того, що  люди мають хотіти правди. Крім того, має бути контроль журналістів. Вони мають оцю хвилю підтримати  і продовжити.

Коли відомого американського адвоката запитали, чи йому не соромно захищати підозрюваних в терактах 11 вересня, він сказав, що йому не соромно, бо коли він змушує працювати систему належним чином, то принесе більше користі, ніж було би у випадку, якби цю особу негайно засудили. У даному випадку треба відступитися від того, що моральні потреби суспільства вимагають засудження інородця. Люди повинні радіти з того, що бодай когось визнають невинним. Таке треба виховувати роками. Це раз.

Друге — контроль за кожною такою справою має бути величезний. Оту брудну білизну з процесу мають прилюдно прати до того часу, поки суспільство не зрозуміє, що воно має право знати істину.

 

– Чи можливо систему організувати так, щоби звести до мінімуму ці поєднання суддів із правоохоронцями, бо ж зараз вони  дуже тісно пов'язані, і сприймають це як належне?

– Важко сказати. Створили зараз закон про люстрацію суддів. Я в кожній справі приводжу практику ЄСПЛ, де вказано, що коли у справі є покази 10 осіб, які збігаються буква в букву, то в рішенні «Яременко проти України» вже давно написав Європейський суд, що це неймовірно, і так бути не може. Отже, ці докази треба викинути. А судді сидять і регочуть в кулак з того.

Тому варто було би влаштувати люстрацію бодай за таким принципом: проаналізувати, чи у тих випадках, де ЄСПЛ скасовував рішення наших судів, із суддів стягували гроші на користь потерпілих. Отоді вони навперебій кинуться ці норми виконувати. Це найпростіший спосіб.

Друге, що конче слід розповідати, що мою бабусю, яку хотіли зробити наркобароном, тримали під вартою 8 днів, і за кожен день під вартою вона відсудила по тисячі гривень. А рішення про тримання під вартою ухвалювала така ж 65-річна суддя, яка вже пішла на пенсію, слава Богу.

От про такі випадки слід говорити весь час і багато, аж поки не утвориться критична маса. Суспільство має про це говорити, бо скажуть, що це тільки корумпований адвокат Мицик такого хоче. От нещодавно під час перерви в засіданні суддя запитала мене про виправдальний вирок Шакібу Отману. То я відповів, що вже другу добу цьому рішенню аплодую, а прокурор, що сидів навпроти каже: «Адвокат Мицик завжди займає недержавницьку позицію». Я це в ефірі прокурору області Гуралю сказав: на думку прокурорів, державницька позиція — це 100% засудження і їхні показники, а виправдальний вирок — недержавницька позиція.  А я після того питаю суддю, коли вона останній раз виносила виправдальний вирок. А ніколи. «Бо ви маєте дітей і стареньку маму?» — питаю. І вона погоджується. Таке в неї пояснення, бо вона ж без роботи залишиться…

 

– Ну ніхто нікого не примушує брати хабарі… Вони ж беруть гроші і потрапляють на гачок…

– Так, реґулярно і в інших справах. Вони ніколи не візьмуть гроші за те, щоби повністю виправдати людину, бо їм цього не треба.  Краще щипнути 15 раз деінде, аніж один раз, але такий, розумієте? Це щось страшне. Тому в моїй практиці є анекдотичні випадки, коли пішохід на переході копає автомобіль і ламає ногу, але все одно винен водій, попри те, що є відео, де все видно. Водій все одно винен.

Веду справу про випадок, коли біля Стрийського ринку жіночка послизнулася і впала під заднє колесо 12-метрового автобуса. Але водія судять. Перша інстанція виправдовує, друга — скасовує виправдальний вирок, щоби процес був вічний. За гроші платників податків.

 

– Ви можете сказати, скільки невинних людей в Україні засуджено?

– Такої статистики немає, я можу показати інші цифри. 2012 року були виправдані 257 людей, а вироків було 160 тисяч. Тобто виправдальних вироків було 0,17%, або менше ніж дві особи на тисячу. У 2013 році ця цифра становила 0,12%.  Цього року стало знову 0,17%, але тільки тому, що придумали оцю дурнувату угоду зі слідством, коли невинні люди погоджуються на визнання вини, аби лиш їх сьогодні не судили. І не розуміють, що в його картці на все життя написано «засуджений».

У нас немає змагальності судового процесу, і однією з причин цього є оце потурання з боку суддів працівникам правоохоронних органів і практика стовідсоткових засуджень. Тому вони розбестилися і навіть не намагаються якісно проводити слідство.

http://zbruc.eu/node/20357

Розмовляв Тарас БАЗЮК

24.03.2014