Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2010 JoomlaWorks, a business unit of Nuevvo Webware Ltd.
Якщо смерть потерпілого настала від тяжкого ушкодження, заподіяного сильним ударом кулака в голову, то такого характеру діяння винуватого мають розцінюватись як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

28 травня 2015 року                                                                                                                   м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., cуддів:    при секретаряхВус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф.,  Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф., Тімчинській І.О., Волевач О.В.,за участю  заступника начальника управління підтримки державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В., захисника ОСОБА_18, потерпілої ОСОБА_19,розглянувши справу за заявою захисника ОСОБА_18 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2014 року щодо ОСОБА_20,

установила:

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 червня   2014 року ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості,  засуджено за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк десять років, за частиною першою статті 125 КК до громадських робіт на строк 150 годин.

На підставі статті 70 КК за сукупністю цих злочинів ОСОБА_20 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років.

Стягнуто з ОСОБА_20 на користь ОСОБА_21 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн. та судові витрати в сумі 392 грн. 20 коп. за проведення експертизи.

ОСОБА_20 засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 року ввечері, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля бару "Центральний" в           с. Яснозір'я Черкаського району під час конфлікту спочатку вдарив кулаком і ногою ОСОБА_21, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, а потім завдав сильного удару лівим кулаком ОСОБА_22 у голову, заподіявши цьому потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у виді черепно-мозкової травми з крововиливом під м'які мозкові оболонки головного мозку та мозочка з проривом у бокові шлуночки, крововиливом в м'які тканини в ділянці кута нижньої щелепи справа, від яких ОСОБА_22 помер на місці.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 18 серпня 2014 року вирок щодо ОСОБА_20 залишив без змін.

Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - за наслідками перегляду ухвалою від 2 грудня 2014 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_20 змінив, перекваліфікував його дії з частини першої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК і призначив за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років, а на підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_20 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.

Приводом для перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника ОСОБА_18, а підставами - твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, дії засудженого неправильно кваліфіковано за частиною другою статті 121 КК, оскільки його дії слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати за статтею 119 КК, у зв'язку з тим, що ОСОБА_20 лише допускав можливість настання шкідливих наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення, а щодо смерті потерпілого вбачається необережна форма вини.

Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 17 квітня 2014 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною другою статті 121 КК за те, що вона в ході конфлікту завдала потерпілому удару кулаком в ділянку кута нижньої щелепи зліва і верхньої третини шиї по лівобічній поверхні, спричинивши таким чином тяжкі тілесні ушкодження. Касаційний суд з тих підстав, що умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого в його діях вбачається необережна вина, перекваліфікував дії винного з частини другої статті 121 КК на частину першу статті 119 КК.

У своїй заяві захисник ОСОБА_18 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2014 року щодо ОСОБА_20 і направити справу на новий касаційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_18, який підтримав заяву, пояснення потерпілої ОСОБА_19 і прокурора Курапова М.В. про безпідставність доводів заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.

1. Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою захисника ОСОБА_18 допущена до провадження Верховного Суду України в порядку, встановленому главою 33 Кримінального процесуального кодексу і розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу.

2. Предметом перегляду зазначеної справи є: а) неоднакова правова позиція (застосування норми частини другої статті 121 КК) суду касаційної інстанції щодо кваліфікації дій у випадку, коли нанесенням удару в обличчя людини останній спричинюються смертельні (несумісні з життям) ушкодження; б) вирішення питання про те, чи у всіх подібних випадках є наявність необережної вини у формі злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості стосовно самого діяння і тих наслідків, що наступили.

3. Норма, передбачена частиною другою статті 121 КК, - умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (кваліфікований вид складу злочину), встановлює обсяг (стан, зміст, конкретну сукупність) суспільних відносин, які охороняються її дією, разом із тим, вона визначає умови, характер, підстави застосування заходів кримінального примусу до суб'єктів, які порушили встановлений нею (нормою) обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об'єктом захисту зазначеної норми є здоров'я іншої особи незалежно від її стану та аномалій.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Вчиняючи умисний злочин із матеріальним складом, особа інколи приводить у рух певні сили, які поза межами її волі тягнуть настання додаткових більш тяжких, небажаних наслідків. Ці наслідки, які перетворюють простий склад у кваліфікований, інкримінуються особі лише за умови встановлення щодо них (наслідків) необережної вини.

Складність об'єктивної сторони цього злочину полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різні похідні наслідки: первинний з них (найближчий) - тяжкі тілесні ушкодження (обов'язкова ознака об'єктивної сторони) - знаходяться у необхідному причинному зв'язку з наслідками вторинними (віддаленими) - смертю потерпілої особи (кваліфікуюча ознака). У цьому злочині згідно із законом і щодо діяння, і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а стосовно другого (кваліфікованого) наслідку - тільки в необережності (самовпевненості чи недбалості). У цілому цей злочин визнається умисним, бо саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: а) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; б) визначити правильну кваліфікацію; в) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів, зокрема умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність, коли винуватий не усвідомлював можливості настання похідного вторинного (віддаленого) наслідку в результаті настання похідного первинного (найближчого).

Прояв ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вбивства через необережність, їх відмінність між собою полягає у фактичних підставах кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння.

В аспекті сказаного слід звернути увагу на роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», в якій зазначено, що для відмежовування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.

4. Із фактичних обставин справи щодо ОСОБА_20 встановлено, що засуджений мав навички у конфліктних ситуаціях завдавати сильного удару кулаком лівої руки будь-кому; і цього разу ОСОБА_20, стоячи обличчям до ОСОБА_22, несподівано (підступно) для потерпілого (який перебував, до того ж, у стані сп'яніння) кулаком лівої руки цілеспрямовано і з великою силою наніс йому удар у життєво важливий орган - голову (щелепу), спричинивши тим самим тяжкі тілесні ушкодження, від яких той на місці помер.

Діючи з такою силою, засуджений достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого. Водночас, цілеспрямовано наносячи удар у щелепу, ОСОБА_20 не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично заподіяно ним потерпілому. Тобто в даному випадку ОСОБА_20 діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого особа хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди.

У таких випадках особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, - умисне заподіяння тяжких ушкоджень. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, бо хоча він і не бажав цього настання і навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок його злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.

Отже, у даному випадку має місце вчинення ОСОБА_20 злочину з так званими похідними наслідками (з кваліфікуючими наслідками), суб'єктивна сторона якого полягає у змішаній формі вини, коли умисно спричинений особою так званий прямий (безпосередній) наслідок (тяжкі тілесні ушкодження) тягне за собою ще один - опосередкований (похідний) наслідок (смерть потерпілого), психічне ставлення до якого з боку винного полягає лише в необережній формі вини - злочинній недбалості.

Саме тому суд касаційної інстанції фактичні підстави кваліфікації у цій справі розцінив правильно і зробив обґрунтований висновок про наявність у діях ОСОБА_20 ознак злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК.

Водночас проаналізовані фактичні обставини справи виключають можливість кваліфікації дій ОСОБА_20 за частиною першою статті 119 КК, оскільки природа його діянь (насильства), спрямованість та зміст умислу не дають підстав вважати, що ОСОБА_20 діяв необережно стосовно самого діяння і тих наслідків, що наступили, як про це стверджується в заяві захисника.

5. Натомість у судовому рішенні, наданому як приклад неоднакового правозастосування (порівнюване рішення), фактичні обставини суспільно небезпечного діяння давали підстави вважати, що особа в процесі конфлікту з групою незнайомих осіб, застосовуючи насильство, яке йому поставлено у провину, удар кулаком в ділянку кута нижньої щелепи зліва і верхньої третини шиї по лівобічній поверхні, не врахувавши при цьому силу удару, не передбачала можливості настання смерті іншої особи від вчиненого ним діяння, хоча повинна була і могла її передбачати діючи з більшою обачністю.

Зіставлення правових висновків у зазначених судових рішеннях дає підстави вважати, що, хоча за зовнішнім виявом дії засуджених у справі, судове рішення якої оспорюється, і у справі судове рішення якої надано для порівняння, схожі між собою, мають спільні риси, тобто є подібними, але різняться за об'єктивною і суб'єктивною сторонами. І ця відмінність не викликала неоднакового застосування норми матеріального закону.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання незаконним рішення касаційного суду щодо  ОСОБА_20 немає.

Керуючись статтями 453454456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,

ухвалила:

відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_18

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Висновок. Якщо смерть потерпілого настала від тяжкого ушкодження, заподіяного сильним ударом кулака в голову, то такого характеру діяння винуватого мають розцінюватись як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, та кваліфікуватися за частиною другою статті 121 КК лише за наявності умислу винуватого щодо тяжких тілесних ушкоджень і необережності щодо смерті (тобто при змішаній формі вини).

 

Головуючий:                                                                 А.І. Редька