Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2010 JoomlaWorks, a business unit of Nuevvo Webware Ltd.
Деякі питання застосування законодавства при виконанні покарань

Необхідною умовою ефективного досягнення цілей покарання є індивідуалізація покарання не тільки при його призначенні, а й при його виконанні, що передбачає зміну обсягу кари залежно від поведінки засудженого, іншими словами — на стадії виконання покарання має місце індивідуалізація карально-виховного процесу.

Правильне визначення виду установи виконання покарання з відповідним рівнем безпеки і режимними вимогами, в якій буде тримався засуджений до позбавлення волі, має важливе значення для індивідуалізації карально-виховного впливу і ступеня обмежень щодо нього.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи (виправні центри та виправні колонії), спеціальні виховні установи (виховні колонії), та слідчі ізолятори у  випадках, передбачених Кодексом.

Покарання  у  виді  позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі виконують виправні колонії, які в свою чергу також поділяються на виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправні колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправні колонії середнього рівня безпеки та виправні колонії максимального рівня безпеки.

 

 

Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюються на підставі Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК) за відповідними індивідуальними та персональними нарядами.

Згідно ст. 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, здійснюються регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюються в територіальних органах Державної пенітенціарної служби України, та Апеляційною комісією Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюється в Державній пенітенціарній службі України (ДПтС України). Розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (далі - СІЗО) до установ виконання покарань здійснюються Регіональними комісіями безпосередньо у СІЗО.

 

При розподілі та направленні для відбування покарання засуджених відповідні комісії повинні керуватись правилами, визначеними КВК України. Згідно КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

 

Однак, на практиці дане правило часто ігнорується органами ДПтС України і засуджених направляють для відбування покарання у колонії, розташовані далеко за межами адміністративно-територіальних одиниць місця проживання засудженого або місця постійного проживання його родичів. Такі рішення підлягають оскарженню в порядку, встановленому чинним законодавством.

 

Крім цього, важливе значення має також дільниця, у якій тримається засуджений. У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені, які протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню. За результатами медичного обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії.

У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно КВК засуджені до позбавлення волі, які стають на шлях виправлення, переводяться:

з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;

із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;

у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:

1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;

2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

 

Зміст поняття «виправлення» наведено у ч.1 ст.6 КВК України. Зокрема, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Необхідно відзначити, що кримінально-виконавче законодавство, визначаючи виправлення як процес, а не як результат, таким чином орієнтує персонал Державної кримінально-виконавчої служби України на необхідність роботи у напрямку виправлення, а не на безумовне його досягнення.

У жодному законодавчому акті не визначено чіткі критерії виправлення особи. Наукою і практикою вироблені і широко застосовуються різноманітні підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, про які можна судити, насамперед, за їх ставленням до різноманітних матеріальних, духовних та інших загальнолюдських цінностей. Так, активна участь засуджених у виховних заходах або байдуже ставлення до них є реальним критерієм, показником. Оскільки по ставленню засуджених до виховних заходів можна певною мірою судити про результати виправного впливу, закон установлює, що участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні їх ступеня виправлення і ресоціалізації.

Як зазначено у ст. 81 КК, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Водночас, у законодавчих актах зміст поняття «сумлінна поведінка і ставлення до праці» не розкривається. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання порядку та умов відбування покарання є обов’язком засудженого.

Таким чином, при вирішенні питання щодо доведення засудженим свого виправлення необхідно враховувати: позитивні зміни у його поведінці або наявність стійкої тенденції до поліпшення поведінки з обов’язковим свідомим виконанням встановлених приписів; належне виконання трудових обов’язків.

Відповіді на деякі з запитань надає науковий висновок Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України щодо роз’яснення положень чинного законодавства та відомчих нормативних актів з питань виконання покарання у виді позбавлення волі.