Frontpage Slideshow | Copyright © 2006-2010 JoomlaWorks, a business unit of Nuevvo Webware Ltd.
Кримінальне право
Виправдальний вирок (ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України)

 

154/1655/15

1-кп/154/8/16

Копія.

 

ВИРОК

іменем України

09 березня 2016 року                                         м. Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого: судді Лященка О.В.

при секретарі: Шафатинській О.В.

з участю прокурорів: Балакунця О.І., Курсова О.В.

представника потерпілого: ОСОБА_1

обвинувачених: ОСОБА_2, ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

спеціалістів: ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Володимир-Волинський кримінальне провадження № 42014030220000031 від 27 липня 2014 року про обвинувачення:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження, уродженця смт.Ратно Ратнівського району,

Волинської області, громадянина України, українця, освіта

вища, одруженого, на утриманні малолітня дитина,

фактично проживаючого в АДРЕСА_1

зареєстрованого АДРЕСА_2, викладача циклу

прикордонних та інших дисциплін Кінологічного

навчального центру ДПСУ,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року

народження, уродженця с.Рудка Маневицького району,

Волинської області, громадянина України, українця, освіта

середня, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей,

фактично проживаючого в АДРЕСА_3 зареєстрованого

в АДРЕСА_4

учасника бойових дій, не працюючого

у вчиненні кримінального правопорушення,  передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст. 185КК України,-

в с т а н о в и в:

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, за наступних обставин.

З вересня 2013 року ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу прикордонної служби (далі ВПС) «Амбуків» з персоналу Львівського прикордонного загону.

У цьому ж відділі прикордонної служби з березня 2010 року на різних посадах проходив військову службу ОСОБА_3

Відповідно до плану охорони кордону відділу прикордонної служби «Амбуків» охорону державного кордону та пропуск осіб, транспортних засобів і вантажів в міжнародному пункті пропуску для залізничного сполучення «Володимир-Волинський-Хрубешов», що знаходиться на станції Лудин в адміністративно-територіальних межах Володимир-Волинського району, з 20 год. 26.07.2014 до 08 год 27.07.2014 здійснювала зміна прикордонних нарядів на чолі з старшим зміни майором ОСОБА_2

У прикордонному наряді «патрульний по охороні військового містечка» з 20 год. 26.07.2014 до 02 год. 27.07.2014 службу мав нести старшина ОСОБА_3

О 23 годині 35 хвилин 26.07.2014 у пункт пропуску «Володимир- Волинський-Хрубешов» прибув вантажний потяг № 3727, який слідував з України в Республіку Польща. У 10 відкритих вагонах потягу був завантажений вантаж - вапняково-аміачна селітра, що належав ІІАТ «РІВНЕАЗОТ».

Після 00 годин 27.07.2014 до пункту пропуску на автомобілі «Рено- Трафік» д.н. НОМЕР_1 прибули старший зміни прикордонних нарядів ВПС «Амбуків» майор ОСОБА_2 та знятий останнім з наряду старшина ОСОБА_3

У подальшому, у період часу приблизно з 00 год. 10 хв. до 01 год. 05 хв. 27.07.2014 майор ОСОБА_2 та старшина ОСОБА_3, діючи умисно, із корисливих мотивів, маючи намір на таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб між собою з одного з вагонів, у якому знаходився вантаж вапняково-аміачна селітра, вантажного потягу № 3727, що стояв у пункті пропуску «Володимир-Волинський» ВПС «Амбуків», шляхом вільного доступу, таємно викрали вапняково-аміачну селітру загальною вагою 1,232 тони ціною 4470,15 грн. за тону на загальну суму 5507 грн., чим ПАТ «РІВНЕАЗОТ» завдали матеріальну шкоду на вказану суму, однак з причин, що не залежали від їх волі, не виконали усіх дій, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки близько 03 год. 27.07.2014 були виявлені працівниками відділення внутрішньої безпеки по Львівському прикордонному загону на території пункту пропуску під час завантаження мішків з вапняково-аміачною селітрою у автомобіль «Рено- Трафік» д.н. НОМЕР_1.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, надані сторонами, суд вважає, що у судовому засіданні не було здобуто достатніх доказів, які б доводили вчинення саме обвинуваченими зазначеного в обвинувальному акті і інкримінованого їм злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, а тому вважає за необхідне виправдати кожного з них на підставі ч.1 п.2 ст.373 КПК України, у зв'язку з тим, що не доведено їх винуватість у вчиненні даного злочину.

Приймаючи рішення про виправдування обвинувачених, суд виходить з наступного.

Обвинувачений ОСОБА_2 винним себе не визнав, суду показав, що за два дні до інкримінованої йому події, старшина ОСОБА_3 повідомив йому, що виявив біля пункту пропуску в лісі складені та прикриті гіллям мішки. Вони разом пішли оглянути цю знахідку, це були поліетиленові мішки, зав»язані білим шпагатом, два мішки він розв»язав, один проткнув, та виявив що в мішках була сіль. Згодом він у вечірній час прийняв рішення забрати ці мішки, і коли ОСОБА_3 знаходився на службі у наряді, він його замінив іншим військовослужбовцем, після чого разом з ОСОБА_3 перетягнули мішки з лісу в пункт пропуску. Він своїм бусом заїхав на територію пункту пропуску, але оскільки бус був завантажений щитами, то вони виїхали з пункту пропуску, щоб його розвантажити, після чого повернулись та почали вантажити мішки в автомобіль, під час чого їх виявили працівники внутрішньої безпеки, яким на обіцянку уникнути відповідальності на їхнє прохання повідомив, що ці мішки вони з ОСОБА_3 викрали з потягу. Вважає справу сфабрикованою і просить його виправдати.

Обвинувачений ОСОБА_3 винним себе не визнав, суду показав наступне. 25.07.2014 року, повертаючись додому після закінчення зміни та йдучи до поїзда, виявив в лісопосадці мішки білого кольору, які були в ямі прикидані гілками, відкривши один, виявив, що там містилась речовина, схожа на сіль, мішки були зав»язані джгутом. Наступного разу 26.07.2014 року, коли йшов через ліс на зміну, побачив, що ці мішки знаходяться далі на тому ж місці. В той день заступав в наряд разом з ОСОБА_2, якому доповів про мішки в лісі, останній пішов та особисто в цьому пересвідчився, після чого вирішив їх забрати. Близько 00.00 год. 27.07.2014 року ОСОБА_2 сказав йому йти розбудити бійця ОСОБА_8, щоб той його замінив в наряді. Після цього він разом з ОСОБА_2 направились в лісопосадку та переносили мішки на територію пункту пропуску попід сітку, оскільки проїхати по дорозі, що між пунктом пропуску та лісопосадкою було неможливо через нерівність покриття дороги. ОСОБА_2 під'їхав своїм бусом, однак в бусі були щити, а тому вони спочатку виїхали з пункту пропуску, щоб розвантажити бус, а потім повернулися та почали завантажувати мішки. В той момент вони були виявлені працівниками внутрішньої безпеки, яким на обіцянку уникнути відповідальності на їхнє прохання повідомив що ці мішки вони з ОСОБА_2 викрали з потягу. Вважає справу сфабрикованою і просить його виправдати.

Як вбачається з матеріалів досудового розслідування, кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розпочате на підставі повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення від 27.07.2014 року, за підписом заступника начальника Окремого відділу внутрішньої безпеки по Західному регіональному управлінню Держприкордонслужби України ОСОБА_9 Підставою для такого повідомлення стали рапорти працівників відділу власної безпеки по Львівському прикордонному загону, а саме ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які 27.07.2014 року нібито під час раптової перевірки в пункті пропуску «Володимир-Волинський - Хрубешув» виявили факт можливих протиправних дій з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Допитані в суді в якості свідків вказані вище працівники відділу власної безпеки по Львівському прикордонному загону дали показання щодо обставин нібито вчинення обвинуваченими злочину, за яким вони спостерігали в межах оперативної справи під час відпрацювання інформації щодо можливого неправомірного переміщення через державний кордон України на ділянці відповідальності ВПС «Амбуків» партії тютюнових виробів та спостереження за територією відповідного пункту пропуску, знаходячись в лісі неподалік пункту пропуску. Ці показання є плутаними та суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами, дослідженими судом.

Також з матеріалів досудового розслідування вбачається, що в ході спостереження за діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працівниками відділення внутрішньої безпеки здійснювалось фото і відео документування.

Зважаючи на викладені обставини, суд вважає, що працівниками ВБ по Львівському прикордонному загону проводилась оперативно-розшукова діяльність, в ході якої було виявлено нібито вчинення обвинуваченими вказаного кримінального правопорушення.

Дії працівників внутрішньої безпеки свідчать про те, що останні здійснювали спостереження за територією пункту пропуску «Володимир- Волинський - Хрубешув», тобто мало місце спостереження за місцем, що є видом негласних слідчих (розшукових) дій, що передбачений ст.296 КПК України.

Виходячи з положень ч.І ст.269 КПК України, для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях може проводитися візуальне спостереження за зазначеними об'єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

Суд вважає, що спостереження за місцем можливе лише у публічно доступних місцях.

Відповідно до ч.І ст.233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч.З цієї статті.

При цьому суд враховує, що спостереження за місцем було проведено на території пункту пропуску «Володимир-Волинський - Хрубешув», тобто в місці, яке у відповідності до визначення в кримінально-процесуальному законі, віднесено до іншого володіння особи та є публічно недоступним місцем, а тому проведення оперативно-розшукової діяльності в такому випадку порушує конституційні права обвинувачених.

Виходячи з визначення, регламентованого ч.2 ст.267 КПК України, публічно недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

Оскільки пункт пропуску не є публічно доступним місцем, для тимчасового перебування в такому місці необхідний спеціальний дозвіл, то в даному випадку вказані негласні слідчі (розшукові) дії працівників внутрішньої безпеки повинні були проводитись виключно на підставі ухвали слідчого судді, або за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов'язаний був невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Враховуючи викладене, за відсутності ухвали слідчого судді, суд вважає, що оперативно-розшукова діяльність, в ході здійснення якої нібито було виявлено факт вчинення обвинуваченими злочину, проводилась з істотним порушенням прав та свобод людини, а саме процесуальні дії, які потребують попереднього дозволу суду, здійснювалися без такого дозволу.

У зв'язку з цим, показання свідків працівників ВБ по Львівському прикордонному загону ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо обставин виявлення ними під час здійснення оперативно-розшукової діяльності в пункті пропуску «Володимир-Волинський - Хрубешув» 27.07.2014 року факту протиправних дій з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд визнає недопустимими доказами, оскільки така оперативно-розшукова діяльність здійснювалась без попереднього дозволу суду в публічно недоступному місці.

Згідно пред'явленого обвинувачення, своїми діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдали матеріальну шкоду ПАТ «Рівнеазот» на загальну суму 5507 грн.

Згідно пред»явленого обвинувачення, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нібито вчинили незакінчений замах на крадіжку з вантажного потягу №3727, який слідував з України в Республіку Польща (отримувач «Белор Польска СП.З.О.О.») та у 10 відкритих вагонах якого було завантажено вантаж - вапняково-аміачну селітру, що належав ПАТ «Рівнеазот».

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ПАТ «Рівнеазот» в особі представника потерпілого ОСОБА_1, визнано потерпілим у даному кримінальному провадженні за заявою про залучення до провадження як потерпілого від 10.02.2015 року.

При цьому суд бере до уваги, що таку заяву було подано представником ПАТ «Рівнеазот» лише 10.02.2015 року, тобто через більш як півроку після події.

З показань допитаного в суді представника ПАТ «Рівнеазот» вбачається, що про крадіжку вантажу з потяга №3727, яка мала місце 27.07.2014 року, йому стало відомо від слідчого військової прокуратури 06.02.2015 року. Представник потерпілого ствердив в суді, що жодних документів щодо факту нестачі вантажу в потязі №3727, який слідував з України в Республіку Польща (отримувач «Белор Польска СП.З.О.О.»), не має. Пояснив, що польська сторона повідомляла про нестачу селітри в даному потязі по кількох вагонах, в усній формі під час телефонної розмови і такі випадки нестачі є регулярними.

В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази того, що отримувачем «Белор Польска СП.З.О.О.» у Республіці Польща було виявлено недостачу вантажу - вапняково-аміачної селітри, яка переміщалась вантажним потягом №3727.

Так, на підтвердження завданої діями обвинувачених шкоди, досудове слідство посилається на наступні документи: - лист-відповідь Волинської митниці ДФС України з додатками, а саме копіями передавальних відомостей, за якими через пункт пропуску 26.07.2014 року переміщувався вантажний потяг №3727; - лист-відповідь ПАТ «Рівнеазот», згідно якого вартість однієї метричної тонни вапняково-аміачної селітри, що переміщувалась 26.07.2014 року - 27.07.2014 року вантажним потягом №3727, становила 255 доларів США.

Суд вважає, що вказані документи підтверджують факт переміщення через кордон вантажу, однак не є доказом виявлення його недостачі отримувачем.

Щодо наявного в матеріалах кримінального провадження листа-відповіді ДТГО «Львівська залізниця» від 28.05.2015 року №МЮ-14/87 з додатками (комерційні акти та протоколи зважування, складені станцією Хрубешув (Польща), передавальна відомість), то суд звертає увагу, що зазначені документи стосуються іншого вантажного потяга за №3729, а згідно пред'явленого обвинувачення обвинуваченими було вчинено крадіжку з потягу №3727. Таким чином, такі документи, складені польською стороною щодо нестачі вантажу «добрива азотні» по відправках Обарів Льв.-Хрубешув, не можуть бути належними доказами у вказаному провадженні на підтвердження нестачі вантажу.

При цьому суд звертає увагу і на ту обставину, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, зазначений вище запит у ДТГО «Львівська залізниця» від 30.04.2015 року, вих.№1969, як і відповідь на цей запит, було надіслано вже після відкриття матеріалів досудового розслідування, тобто виконання вимог ст.290 КПК України. При цьому, повідомлення про завершення досудового розслідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 датовані 30.04.2015 року за номером вихідної кореспонденції №1961,1962. Таким чином, в порушення вимог ч.8 ст.223 КПК України, вказані дії було проведено після закінчення досудового розслідування.

За таких обставин такі докази суд визнає недопустимими.

Крім цього, прокурор, подаючи вказані документи в суді, подав лише їх не завірені копії, не пред'явивши суду їх оригіналів.

Виходячи з положень ч.З ст.99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Відповідно до ч.З ст.358 КПК України, якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів.

За таких обставин, такі копії документів суд виключає з числа доказів, оскільки існують сумніви у їх достовірності.

Крім цього, як вбачається з відеозапису огляду місця події 27.07.2014 року, який було досліджено в суді, в ході проведення слідчої дії оглянуто було лише місце виявлення мішків неподалік адміністративної будівлі ПП «Володимир-Волинський - Хрубешов» (поблизу курилки) та автомобіль, який знаходився в тому ж місці.

Між тим, з пред»явленого обвинувачення вбачається, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 полягають в тому, що вони нібито здійснили викрадення вапняково-аміачної селітри з вантажного потягу №3727, що стояв у пункті пропуску «Володимир-Волинський», після чого перенесли та завантажили мішки з селітрою в автомобіль «Рено Трафік», що знаходився поблизу адмінбудівлі пункту пропуску.

У відповідності до ч.І ст.237 КПК України, метою огляду є виявлення та фіксація відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Фактично в ході огляду не було зафіксовано жодних слідів викрадення, зокрема, не зафіксовано слідів осипу селітри на платформі чи слідів волочіння мішків, осипу селітри від платформи до адмінбудівлі чи «курилки», де було виявлено такі мішки.

Крім того, в ході судового розгляду з показань допитаного в суді свідка ОСОБА_15, було встановлено, що слідів викрадення на пероні (платформі) не було. Крім того, останній в суді повідомив, що селітра транспортувалася в біг-бегах, слідів пошкоджень таких виявлено не було, крім того, якби такі пошкодження були, то вони були б виявлені польською стороною та були б надіслані відповідні рекламації з Республіки Польща.

З показань допитаного в суді свідка ОСОБА_16 вбачається, що він оглядаючи поїзд в складі комісії не бачив ніяких слідів осипу, якби він виявив осип чи інші сліди розкрадання чи пошкодження, то повідомив би, оскільки в його обов'язки входить звірка вагонів, тари, виявлення розкрадань та пошкоджень.

Більше того, в суді було встановлено, що вчинити таємне викрадення вантажу з платформи вантажного потягу, який знаходиться на станції в пункті пропуску, чи непомітно пересипати вантаж, є неможливим, про що вказували в судовому засіданні вказані свідки, оскільки поїзд добре освітлюється, крім того, потяг та перон добре оглядаються, а спостерігати за тим, що відбувається на потязі та на пероні може велика кількість людей: склад прикордонного наряду, митники, черговий по станції, прийомоздавач та два машиніста. Дані обставини були підтверджені в суді також показаннями свідка ОСОБА_17, який зазначив, що безперешкодно красти з вагонів неможливо.

Крім того, не було встановлено нестачі чи пошкодження цілісності тари польською стороною, хоча і обвинувачені, і свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 показали в суді, що польська сторона обов'язково перевіряє такі обставини та у випадку встановлення таких обов'язково повідомляє українську сторону, зокрема чергового по станції.

Крім того, підтвердженням показань обвинувачених щодо виявлення ними в лісі та завантаження мішків з сіллю, є й показання допитаного в суді свідка ОСОБА_8, який пояснив, що 26.07.2014 року був в наряді з ОСОБА_3, вночі його розбудив ОСОБА_3 та сказав, що старший зміни наказав помінятися, тому що йому треба щось загрузити з лісу, після цього він змінив ОСОБА_3 та пішов нести службу. Такі покази свідка узгоджуються з показаннями обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Крім цього, обвинувачений ОСОБА_2 в суді повідомив, що 08.05.2015 року на заводі ПАТ «Рівнеазот», куди він разом з водієм ОСОБА_18 на прохання слідчого військової прокуратури Луцького гарнізону Шпака Т.З. доставив речові докази - 23 мішки з бірками, опечатані слідчим, виявилось, що в мішках міститься технічна сіль, а не селітра. У зв'язку з цим, ПАТ «Рівнеазот» було відмовлено у прийнятті зазначених мішків, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, після чого ОСОБА_2 мішки було повернуто в Військову прокуратуру Луцького гарнізону, де їх розвантажено у підвальному приміщенні.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_20 підтвердив такі показання ОСОБА_2 та пояснив, що ОСОБА_2 попросив його поїхати своїм автомобілем «Рено Мастер» в с.Амбуків та в м.Рівне, близько 8 год. ранку 08.05.2015 року вони приїхали на територію пункту пропуску Амбуків, він заїхав автомобілем у склад, військовослужбовці завантажили мішки, після цього вони з ОСОБА_2 поїхали в Луцьк, а потім в Рівне. На ПАТ «Рівнеазот» вийшов до них якийсь мужчина, на територію пропустили лише його з автомобілем, а ОСОБА_2 залишився чекати. Він заїхав на склад, потім почали вивантажувати мішки з автомобіля, один мішок порвався та виявилося, що там сіль. Вивантажували 5 чи більше мішків.

Суд бере до уваги також ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_2 21.05.2015 року звертався в Військову прокуратуру Західного регіону України з заявою про вчинення кримінального правопорушення з приводу вказаних речових доказів, при цьому, відомості про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до ЄРДР внесено не було.

Крім того, ПАТ «Рівнеазот» було підтверджено вказані обставини, що під час розвантаження та перевірки мішків в таких була виявлена речовина, схожа на сіль і аж ніяк не вапняково-аміачна селітра. Дані обставини вбачаються з листа №369-Юв від 08.06.2015 року, надісланого ПАТ «Рівнеазот» у відповідь на адвокатський запит та з показань представника потерпілого в суді, який підтвердив в цій частині показання обвинувачених та свідків, зауважив при цьому, що мішки були з бірками, цілісність яких на мішках під час їх відкриття на заводі не була порушена, а у відкритих представниками заводу декількох мішках була виявлена речовина, схожа на технічну сіль та несхожа на селітру.

Вказані обставини також підтверджуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_3, який 08.05.2015 року був біля приміщення Військової прокуратури Луцького гарнізону та бачив, що в мішках знаходилась та ж речовина, що і в лісі, тобто сіль. Дані обставини підтвердив і свідок ОСОБА_18, який власним автомобілем возив вилучені мішки на ПАТ «Рівнеазот» та який був безпосередньо під час виявлення у мішках солі на території складу підприємства.

Оглянуті судом із участю спеціаліста речові докази в кількості 23 мішки, що були вилучені під час огляду місця події, є не білого, а зеленого забарвлення, та не відповідають за зовнішніми ознаками вилученим під час огляду місця події мішкам, не містять бірок, якими вони були опечатані під час виявлення та вилучення, а містять бірки з підписами прокурора, слідчого та понятих, які не були учасниками огляду місця події та датовані іншим періодом, що ставить їх під сумнів та виключає їх як доказ у зв»язку з їх неналежністю.

Свідок ОСОБА_21, якому на відповідальне збереження на час досудового розслідування було передано 23 мішки, ствердив, що мішки були білі, зберігав він їх в окремому приміщенні, яке зачинялось та охоронялось, і передав їх обвинуваченому ОСОБА_2 під розписку за вказівкою прокурора.

Вказані обставини підтверджують показання обвинувачених в тій частині, що вони вантажили в автомобіль мішки з сіллю, що були ними виявлені в лісопосадці біля пункту пропуску.

На підтвердження винуватості обвинувачених сторона обвинувачення посилається також на протоколи огляду місця події, а саме від 27.07.2014 року, в ході якого було оглянуто територію пункту пропуску «Володимир-Волинський-Хрубешов» (ВПС «Амбуків»), зокрема, автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, в якому було виявлено 23 мішки білого забарвлення, наповнені сипучою речовиною. Під час огляду було вилучено зазначений автомобіль та вказані мішки, крім того, з одного мішка було вилучено три горстки наявної там речовини; та від 21.08.2014 року, в ході якого було повторно оглянуто автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, а також з автомобіля було вивантажено та зважено 23 мішки з наявною в них речовиною сипучого характеру та відібрано зразки зазначеної речовини, про що складено відповідний протокол про отримання зразків для експертизи.

Вивченням даних протоколів встановлено, що місцем огляду фактично був автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, який було проведено з грубим порушенням ч.2 ст.233, ч.2 ст. 234, ч.2 ст.237 КПК України, тобто без дозволу слідчого судді.

За таких обставин справи протоколи огляду місця події від 27.07.2014 року та від 21.08.2014 року суд визнає недопустимими доказами.

Крім цього, автомобіль марки «Renault Trafic», р.н. НОМЕР_1, в ході досудового розслідування у даному провадженні не вилучався в порядку гл.гл.16, 17 КПК України.

Як вбачається з протоколу огляду місця події від 27.07.2014 року, такий автомобіль був оглянутий та переданий на зберігання начальнику ВПС «Амбуків» капітану ОСОБА_22 разом з опечатаними 23 мішками з сипучою речовиною.

Суд вважає, що 27.07.2014 року вказаний автомобіль було вилучено, а тому такий автомобіль у відповідності до положень гл.16 КПК України вважається тимчасово вилученим майном.

Вдруге автомобіль було оглянуто 21.08.2014 року, тобто майже через місяць після першого огляду, на території ВПС «Амбуків», а саме території автомобільного парку, боксу №3, де він зберігався. Тоді ж капітаном ОСОБА_22 складено розписку про отримання автомобіля на зберігання (хоча автомобіль було передано на зберігання ще 27.07.2014 року).

В матеріалах досудового розслідування відсутні будь-які процесуальні документи про те, що автомобіль визнавався речовим доказом відповідно до ст.98100 КПК України чи що на такий було накладено арешт в порядку гл.17 КПК України, відтак вилучений 27.07.2014 року автомобіль є тимчасово вилученим майном. Відсутні в матеріалах справи і процесуальні документи про повернення автомобіля володільцю.

Чинним КПК України передбачено негайне повернення тимчасово вилученого майна у разі, якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна подано пізніше наступного робочого дня після вилучення майна (ч.5 ст.171 КПК України) або якщо ухвалу слідчого судді, суду про арешт тимчасово вилученого майна постановлено пізніше 72 годин із дня надходження до суду клопотання (ч.6 ст.173 КПК України).

Враховуючи викладене, вилучення автомобіля та зберігання такого на території автомобільного парку ВПС «Амбуків» було незаконним та безпідставним, з огляду на що незаконним був і повторний огляд автомобіля 21.08.2014 року.

Крім того, щодо вилучення під час огляду 21.08.2014 року зразків речовини, що знаходилась у вилучених 23 мішках, суд враховує, що у відповідності до вимог ч.2 ст.245 КПК України порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів.

Оскільки станом на 21.08.2014 року автомобіль безпідставно та незаконно зберігався на території ВПС «Амбуків», речовим доказом у справі не визнавався, арешт на нього накладено не було, його огляд 21.08.2014 року був незаконним, оскільки такий було проведено без дозволу суду, а тому враховуючи викладене, оскільки на момент відібрання зразків вилучені 23 мішки з відповідною речовиною знаходились в автомобілі, володільцем якого на законних підставах був ОСОБА_2, відтак отримання зразків, як і огляд автомобіля 21.08.2014 року були проведені незаконно, оскільки відібрання зразків мало проводитися в порядку, встановленому ст.ст.160-166 КПК України, а сам огляд автомобіля - у відповідності до вимог ст.237 КПК України.

Крім того, протокол огляду місця події від 27.07.2014 року суд визнає недопустимим, з огляду на наступне.

Як вбачається з відеозапису огляду місця події від 27.07.2014 року, під час проведення даної слідчої дії слідчий пропонує ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповісти на ряд питань з приводу виявлених в автомобілі мішків та їх походження, при цьому, останні дають такі відповіді, що фіксується на відеокамеру як хід проведення огляду, що свідчить про їх фактичний допит.

Виходячи з положень ч.І ст.237 КПК України, огляд місцевості, приміщення, речей та документів проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч.І цієї статті, при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Кримінально-процесуальний закон не передбачає можливості дачі пояснень особою, у присутності якої здійснюється огляд, чи допиту такої особи під час проведення цієї слідчої дії.

Викладені обставини вказують на те, що слідчий фактично порушив порядок проведення огляду, вийшовши за межі цієї слідчої дії, що регламентовані ст.237 КПК України.

Згідно ч.4 ст.210 КПК України, ч.З п.2 ст.42 КПК України, встановлено право затриманого, підозрюваного бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим кодексом, а також отримати їх роз'яснення.

Разом з тим, обвинувачені дали пояснення щодо обставин кримінального правопорушення, не будучи повідомленими слідчим про їх права, що є обов'язковим перед проведенням допиту.

Таким чином, було істотно порушено права обвинувачених, зокрема, право відмовитися від дачі показань та право особи на свободу від самовикриття, що встановлені ст.63 Конституціїст.18 КПК України.

З тих же підстав не можуть бути визнані доказом в кримінальному провадженні і матеріали службового розслідування, проведеного на підставі наказу начальника Львівського прикордонного загону від 27.07.2014 року, які містять пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3, де останні зізнаються у вчиненні злочину, оскільки такі не були попереджені про свої права та під погрозою звільнення зі служби дали пояснення, які їм наказали давати працівники власної безпеки.

Згідно ч.І ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 86 ч.І КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи з положень ч.І ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок  істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У відповідності до ч.2 п.п.1, 4 цієї статті, суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.

Статтею 62 ч.З Конституції України встановлено, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2011 від 20.10.2011 року за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч.З ст.62 Конституції України (надалі - Рішення), Конституційний Суд України враховує позицію Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), згідно якої допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», рішення у справі «Шабельник проти України»), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканість житла тощо.

У зв'язку з цим, недопустимими доказами суд визнає усі докази, які фактично є похідними від протоколів огляду місця події від 27.07.2014 року та від 21.08.2014 року, зокрема протокол отримання зразків для експертизи від 21.08.2014 року; висновок криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв №3805 від 28.11.2014 року; висновок судової товарознавчої експертизи №7039 від 16.03.2015 року; постанову про визнання речовими доказами від 27.07.2014 року.

Аналізуючи зазначені докази, вина ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину не доведена належними та допустимими доказами, оскільки не здобуто переконливих доказів їх вини у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ст.15 ч.3 ст.185 ч.2 КК України, а можливість отримання інших доказів вичерпана.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно до вимог, передбачених ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до роз'яснень, які містяться в ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 01.11.1996 року, за №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно із вимогами ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Таким чином суд, розглянувши кримінальне провадження в межах пред"явленого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення, з врахуванням положень ст. 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об"єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонам їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов"язків, у зв"язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до переконання про необхідність їхнього виправдання.

Речові докази вирішити в порядку ст.100 КПК України. Цивільний позов не заявлено.

У відповідності до ст.124 КПК України процесуальні витрати розподіляються у разі ухвалення обвинувального вироку. Таким чином, понесені по цій справі та підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 368369370,371, п.2 ч.1 ст.373374 КПК України, суд-

ухвалив:

Виправдати ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину.

Виправдати ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину.

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати за проведення криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв в сумі 7400 грн., проведеної Львівським НДІСЕ та за проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 1968 грн., проведеної Волинським відділенням Львівського НДІСЕ, прийняти на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги, яку може бути подано через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:/-/ підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Володимир-Волинського

міського суду                                                                  О.В. Лященко

 
Яскравий приклад упередженості суддів

 

Апеляційний суд Рівненської області

_______________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем України

15 червня 2015 року                                                                       м. Рівне

 

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі :

Гладкого С.В., Єремейчука С.В., Шпинти М.Д.

з участю секретаря судового засідання Степанюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Дзецька Р.Ю. на вирок Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 березня 2015 року по кримінальному провадженню за № 12014180210000442 стосовно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Полонична Камяно-Бузького району Львівської області, який проживає за адресою АДРЕСА_1, раніше судимого:

Залізничним районним судом м.Львова 05 вересня 2003 року за ч.1 ст.309, ч.2 ст.185 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі;

Галицьким районним судом м.Львова 29 вересня 2009 року за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

Сихівським районним судом м.Львова 13 жовтня 2010 року за ст.391 КК України на 3 роки 10 місяців 12 днів позбавлення волі;

Оріхівським районним судом Запорізької області 07 грудня 2012 року за ст.391 КК України на 2 роки 4 місяці позбавлення волі,

обвинуваченого за ч.2 ст.185 КК України,

за участю сторін провадження:

прокурора Бернадської-Ісаєвої С.П.,

обвинуваченого ОСОБА_4,

захисника-адвоката Михалевського Ю.Р.,

в с т а н о в и л а :

Вироком Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 березня 2015 року затверджено уточнену угоду про примирення від 10.03.2015 року між обвинуваченим ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_6

ОСОБА_4 визнано винним за ч.2 ст.185 КК України і призначено покарання, узгоджене сторонами, у виді позбавлення волі на строк 3 роки в кримінально-виконавчій установі. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладенням на нього обовязків, передбачених п.п.2-4 ст.76 цього Кодексу.

Як визнав суд, ОСОБА_4 07.10.2014 року о 16 год. 30 хв. разом зі знайомим, рухаючись автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак НОМЕР_1, зупинилися біля продуктового магазину в с. Ситне Радивилівського району Рівненської області. ОСОБА_4 зайшов в приміщення продуктового магазину «Продуктова кишеня», який знаходиться по вул. Київській, 21, в с. Ситне Радивилівського району Рівненської області. Перебуваючи у приміщенні даного магазину ОСОБА_4, розраховуючись з продавцем за придбаний товар, побачив місце схову грошей і у нього виник умисел на таємне їх викрадення. Скориставшись тим, що продавець магазину відійшла від свого робочого місця, обслуговуючи інших покупців, та переконавшись, що за його діями ніхто з присутніх в магазині не спостерігає, маючи умисел на особисте збагачення, підійшов до столу, у внутрішній частині якого зберігалися гроші та викрав з полиці під прилавком поліетиленову коробку з грошима в сумі 1000 грн. та, заховавши викрадене під куртку, вийшов з приміщення магазину, тим самим отримавши реальну можливість розпорядитися викраденими грошима. Цими діями потерпілому ОСОБА_6 заподіяно матеріальну шкоду на вказану суму.

В апеляційній скарзі прокурор Дзецько Р.Ю. ставить питання про скасування вироку Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 березня 2015 року, яким затверджено угоду про примирення між обвинуваченим ОСОБА_4 і потерпілим ОСОБА_6, та направлення матеріалів кримінального провадження на новий судовий розгляд в той же суд під головуванням іншого судді.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначив, що в підготовчому судовому засіданні судом було відмовлено у затвердженні угоди про примирення від 31.10.2014 року між потерпілим ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_4, та призначено судовий розгляд кримінального провадження у загальному порядку. Після проведення повного судового розгляду 16.03.2015 року сторонами було повторно подано до суду угоду про примирення від 10.03.2015 року, яку суд затвердив та на її підставі постановив обвинувальний вирок.

Вважає, що судом порушено положення ч.8 ст.474 КПК України, згідно якої повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

Крім того, на думку прокурора, рішення про звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання на підставі ст.75 КК України прийнято судом без врахування характеру, тяжкості вчиненого злочину, мотивів та мети, якими керувався обвинувачений, його поведінку під час вчинення злочину, а також те, що ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих, тяжких злочинів.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляційної скарги, міркування обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника-адвоката Михалевського Ю.Р. про безпідставність апеляційних вимог, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 31 жовтня 2014 року на стадії досудового розслідування між обвинуваченим ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_6 було укладено угоду про примирення, яка разом з обвинувальним актом була надіслана для розгляду до Радивилівського районного суду.           Ухвалою цього ж місцевого суду від 08 грудня 2014 року у затвердженні вказаної угоди було відмовлено та призначено судовий розгляд даного кримінального провадження в загальному порядку, оскільки необхідно було уточнити правову кваліфікацію і особу потерпілого.

10 березня 2015 року, на стадії зясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами, було подано «уточнену» угоду про примирення між обвинуваченим та потерпілим, яка була затверджена судом та ухвалено оскаржуваний вирок.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції не надав сторонам провадження можливості усунути недоліки первісної угоди та відмовив в її затвердженні, то угода від 16.03.2015 року є повторною і не може бути розцінена як уточнена.

Частиною 8 статті 474 КПК України встановлено, що повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає слушними апеляційні доводи прокурора щодо незаконності вироку у звязку з прийняттям та затвердженням місцевим судом повторної угоди про примирення.

Разом з цим колегія суддів враховує, до загальних засад кримінального провадження, передбачених ст.7 КПК України, віднесено законність. Згідно положення ч.1 ст.9 КПК України принцип законності означає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобовязані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.  Частиною 6 статті 9 КПК встановлено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7цього Кодексу.

Відтак, хоча статтею 394 КПК України визначена можливість прокурора оскаржити вирок на підставі угоди про примирення лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно закону не може бути укладена угода, однак затвердивши повторно подану «уточнену» угоду про примирення суд першої інстанції допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого вироку.

Відповідно до вимог ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції серед інших є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Як передбачено ч.1 ст.412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Системним аналізом ст.412 КПК України встановлено, що крім передбачених у частині 2 цієї статті істотних порушень, під час апеляційного розгляду можуть бути встановлені інші істотні порушення, які перешкодили чи могли перешкодити ухваленню законного і обґрунтованого судового рішення суду першої інстанції.

 

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що допущені судом першої інстанції істотні порушення не можуть бути усунуті при апеляційному розгляді в силу вимог ст.404 КПК України. Зважаючи на вказане та відповідно до ст.415 КПК України суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

При новому судовому розгляді суду першої інстанції необхідно розглянути кримінальне провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404407412415 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Дзецька Р.Ю. задовольнити.

Вирок Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 березня 2015 року стосовно ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд в той же суд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д і :

С.В.Гладкий С.В.Єремейчук М.Д.Шпинта

Згідно.

Суддя-доповідач С.В.Гладкий

 

 
Якщо смерть потерпілого настала від тяжкого ушкодження, заподіяного сильним ударом кулака в голову, то такого характеру діяння винуватого мають розцінюватись як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

28 травня 2015 року                                                                                                                   м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., cуддів:    при секретаряхВус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф.,  Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф., Тімчинській І.О., Волевач О.В.,за участю  заступника начальника управління підтримки державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В., захисника ОСОБА_18, потерпілої ОСОБА_19,розглянувши справу за заявою захисника ОСОБА_18 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2014 року щодо ОСОБА_20,

установила:

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 червня   2014 року ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості,  засуджено за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк десять років, за частиною першою статті 125 КК до громадських робіт на строк 150 годин.

На підставі статті 70 КК за сукупністю цих злочинів ОСОБА_20 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років.

Стягнуто з ОСОБА_20 на користь ОСОБА_21 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн. та судові витрати в сумі 392 грн. 20 коп. за проведення експертизи.

ОСОБА_20 засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 року ввечері, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля бару "Центральний" в           с. Яснозір'я Черкаського району під час конфлікту спочатку вдарив кулаком і ногою ОСОБА_21, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, а потім завдав сильного удару лівим кулаком ОСОБА_22 у голову, заподіявши цьому потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у виді черепно-мозкової травми з крововиливом під м'які мозкові оболонки головного мозку та мозочка з проривом у бокові шлуночки, крововиливом в м'які тканини в ділянці кута нижньої щелепи справа, від яких ОСОБА_22 помер на місці.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 18 серпня 2014 року вирок щодо ОСОБА_20 залишив без змін.

Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - за наслідками перегляду ухвалою від 2 грудня 2014 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_20 змінив, перекваліфікував його дії з частини першої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК і призначив за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років, а на підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_20 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.

Приводом для перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника ОСОБА_18, а підставами - твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, дії засудженого неправильно кваліфіковано за частиною другою статті 121 КК, оскільки його дії слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати за статтею 119 КК, у зв'язку з тим, що ОСОБА_20 лише допускав можливість настання шкідливих наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення, а щодо смерті потерпілого вбачається необережна форма вини.

Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 17 квітня 2014 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною другою статті 121 КК за те, що вона в ході конфлікту завдала потерпілому удару кулаком в ділянку кута нижньої щелепи зліва і верхньої третини шиї по лівобічній поверхні, спричинивши таким чином тяжкі тілесні ушкодження. Касаційний суд з тих підстав, що умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого в його діях вбачається необережна вина, перекваліфікував дії винного з частини другої статті 121 КК на частину першу статті 119 КК.

У своїй заяві захисник ОСОБА_18 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2014 року щодо ОСОБА_20 і направити справу на новий касаційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_18, який підтримав заяву, пояснення потерпілої ОСОБА_19 і прокурора Курапова М.В. про безпідставність доводів заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.

1. Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою захисника ОСОБА_18 допущена до провадження Верховного Суду України в порядку, встановленому главою 33 Кримінального процесуального кодексу і розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу.

2. Предметом перегляду зазначеної справи є: а) неоднакова правова позиція (застосування норми частини другої статті 121 КК) суду касаційної інстанції щодо кваліфікації дій у випадку, коли нанесенням удару в обличчя людини останній спричинюються смертельні (несумісні з життям) ушкодження; б) вирішення питання про те, чи у всіх подібних випадках є наявність необережної вини у формі злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості стосовно самого діяння і тих наслідків, що наступили.

3. Норма, передбачена частиною другою статті 121 КК, - умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (кваліфікований вид складу злочину), встановлює обсяг (стан, зміст, конкретну сукупність) суспільних відносин, які охороняються її дією, разом із тим, вона визначає умови, характер, підстави застосування заходів кримінального примусу до суб'єктів, які порушили встановлений нею (нормою) обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об'єктом захисту зазначеної норми є здоров'я іншої особи незалежно від її стану та аномалій.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Вчиняючи умисний злочин із матеріальним складом, особа інколи приводить у рух певні сили, які поза межами її волі тягнуть настання додаткових більш тяжких, небажаних наслідків. Ці наслідки, які перетворюють простий склад у кваліфікований, інкримінуються особі лише за умови встановлення щодо них (наслідків) необережної вини.

Складність об'єктивної сторони цього злочину полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різні похідні наслідки: первинний з них (найближчий) - тяжкі тілесні ушкодження (обов'язкова ознака об'єктивної сторони) - знаходяться у необхідному причинному зв'язку з наслідками вторинними (віддаленими) - смертю потерпілої особи (кваліфікуюча ознака). У цьому злочині згідно із законом і щодо діяння, і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а стосовно другого (кваліфікованого) наслідку - тільки в необережності (самовпевненості чи недбалості). У цілому цей злочин визнається умисним, бо саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: а) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; б) визначити правильну кваліфікацію; в) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів, зокрема умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність, коли винуватий не усвідомлював можливості настання похідного вторинного (віддаленого) наслідку в результаті настання похідного первинного (найближчого).

Прояв ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вбивства через необережність, їх відмінність між собою полягає у фактичних підставах кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння.

В аспекті сказаного слід звернути увагу на роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», в якій зазначено, що для відмежовування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.

4. Із фактичних обставин справи щодо ОСОБА_20 встановлено, що засуджений мав навички у конфліктних ситуаціях завдавати сильного удару кулаком лівої руки будь-кому; і цього разу ОСОБА_20, стоячи обличчям до ОСОБА_22, несподівано (підступно) для потерпілого (який перебував, до того ж, у стані сп'яніння) кулаком лівої руки цілеспрямовано і з великою силою наніс йому удар у життєво важливий орган - голову (щелепу), спричинивши тим самим тяжкі тілесні ушкодження, від яких той на місці помер.

Діючи з такою силою, засуджений достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого. Водночас, цілеспрямовано наносячи удар у щелепу, ОСОБА_20 не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично заподіяно ним потерпілому. Тобто в даному випадку ОСОБА_20 діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого особа хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди.

У таких випадках особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, - умисне заподіяння тяжких ушкоджень. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, бо хоча він і не бажав цього настання і навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок його злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.

Отже, у даному випадку має місце вчинення ОСОБА_20 злочину з так званими похідними наслідками (з кваліфікуючими наслідками), суб'єктивна сторона якого полягає у змішаній формі вини, коли умисно спричинений особою так званий прямий (безпосередній) наслідок (тяжкі тілесні ушкодження) тягне за собою ще один - опосередкований (похідний) наслідок (смерть потерпілого), психічне ставлення до якого з боку винного полягає лише в необережній формі вини - злочинній недбалості.

Саме тому суд касаційної інстанції фактичні підстави кваліфікації у цій справі розцінив правильно і зробив обґрунтований висновок про наявність у діях ОСОБА_20 ознак злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК.

Водночас проаналізовані фактичні обставини справи виключають можливість кваліфікації дій ОСОБА_20 за частиною першою статті 119 КК, оскільки природа його діянь (насильства), спрямованість та зміст умислу не дають підстав вважати, що ОСОБА_20 діяв необережно стосовно самого діяння і тих наслідків, що наступили, як про це стверджується в заяві захисника.

5. Натомість у судовому рішенні, наданому як приклад неоднакового правозастосування (порівнюване рішення), фактичні обставини суспільно небезпечного діяння давали підстави вважати, що особа в процесі конфлікту з групою незнайомих осіб, застосовуючи насильство, яке йому поставлено у провину, удар кулаком в ділянку кута нижньої щелепи зліва і верхньої третини шиї по лівобічній поверхні, не врахувавши при цьому силу удару, не передбачала можливості настання смерті іншої особи від вчиненого ним діяння, хоча повинна була і могла її передбачати діючи з більшою обачністю.

Зіставлення правових висновків у зазначених судових рішеннях дає підстави вважати, що, хоча за зовнішнім виявом дії засуджених у справі, судове рішення якої оспорюється, і у справі судове рішення якої надано для порівняння, схожі між собою, мають спільні риси, тобто є подібними, але різняться за об'єктивною і суб'єктивною сторонами. І ця відмінність не викликала неоднакового застосування норми матеріального закону.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання незаконним рішення касаційного суду щодо  ОСОБА_20 немає.

Керуючись статтями 453454456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,

ухвалила:

відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_18

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Висновок. Якщо смерть потерпілого настала від тяжкого ушкодження, заподіяного сильним ударом кулака в голову, то такого характеру діяння винуватого мають розцінюватись як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, та кваліфікуватися за частиною другою статті 121 КК лише за наявності умислу винуватого щодо тяжких тілесних ушкоджень і необережності щодо смерті (тобто при змішаній формі вини).

 

Головуючий:                                                                 А.І. Редька

 
За відсутності загрози законним правам чи інтересам хабародавців ознака "вимагання" виключається з обвинувачення засуджених осіб!

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

28 травня 2015 року                                                                                 м. Київ

 

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого

 

суддів:

 

 

 

за участю

секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,

Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І.,  Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,       Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

заступника начальника управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

засудженого Коваля Р.М. та його захисника         ОСОБА_3.1,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2014 року за заявою засудженого ОСОБА_ 3,

установила:

вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 25 листопада          2013 року ОСОБА_3 засуджено за: частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі – КК) до обмеження волі на строк один рік; частиною другою статті 190 КК до позбавлення волі на строк два роки; частиною першою статті 364 КК (в редакції 2001 року) до обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк один рік; частиною другою статті 368 КК (в редакції 2001 року) до позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк три роки.

Відповідно до частини першої статті 70 КК ОСОБА_3 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк три роки. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням обов’язків, передбачених пунктом 3 частини першої статті 76 цього Кодексу.

За частиною першою статті 190, частиною першою статті 364 (в редакції 2001 року) КК ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Вироком Апеляційного суду Херсонської області від 30 вересня             2014 року вирок Суворовського районного суду м.Херсона від 25 листопада 2013 року в частині призначення ОСОБА_3 покарання та застосування частини п’ятої статті 74, статті 49 КК скасовано і призначено покарання за: частиною першою статті 190 КК у виді обмеження волі на строк один рік та на підставі частини п’ятої статті 74, статті 49 КК його звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності; частиною першою статті 364 КК (в редакції 2001 року) у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк один рік та на підставі частини п’ятої статті 74, статті 49 КК звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності; частиною другою статті 190 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки; частиною другою статті 368 КК (в редакції 2001 року) у виді позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк три роки.

Відповідно до частини першої статті 70 КК ОСОБА_3 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими функціями, на строк три роки. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та покладено обов’язки, передбачені пунктом 3 частини  першої статті 76 цього Кодексу.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 грудня 2014 року вирок Апеляційного суду Херсонської області від 30 вересня 2014 року щодо ОСОБА_3 залишила без зміни.

ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за те, що він, за обставин, які встановив суд та навів у вироку, у червні 2009 року, як службова особа – провідний спеціаліст, державний інспектор з карантину рослин пункту карантину рослин ІНФОРМАЦІЯ_1, був обізнаний, що акти фітосанітарного контролю підкарантинних матеріалів не входять до переліку платних послуг, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №578 від 25 червня  2008 року, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману одержав від бухгалтера ОСОБА_4, яка діяла за вказівкою приватного підприємця ОСОБА_6, 200 грн. за оформлення та видачу вказаного акту зазначеному приватному підприємцю, чим завдав ОСОБА_6 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Також ОСОБА_3 у період з серпня по жовтень 2009 року, у такий же спосіб, повторно заволодів грошима потерпілих ОСОБА_7 в сумі 200 грн.; ОСОБА_8 – 250 грн.; ОСОБА_9 –  200 грн.; ОСОБА_10 – 500 грн.;            ОСОБА_11 – 500 грн.; ОСОБА_12 – 200 грн.; ОСОБА_13 – 100 грн.; ОСОБА_14 – 600 грн.; ОСОБА_15 – 200 грн., всього на загальну суму 2450 грн.

Такими діями ОСОБА_3, крім того, як службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів заволодів грошима потерпілих на загальну суму 2450 грн., внаслідок чого завдав державі істотної шкоди у виді підриву авторитету та престижу Державної інспекції з карантину рослин в Херсонській області як державного контролюючого органу.

Крім того, 6 березня 2010 року, об 11 годині 45 хвилин, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, як службова особа, здійснюючи функції представника влади, одержав від ОСОБА_16 в якості хабара гроші в сумі             1500 грн. та 150 грн. для проведення офіційних платежів, які вимагав у неї за оформлення та отримання акту фітосанітарного контролю, який видається безкоштовно, оскільки не входить до переліку платних послуг, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2008 року, після чого видав ОСОБА_16 акт фітосанітарного контролю №ІНФОРМАЦІЯ_3 від 5 березня 2010 року.

У заяві засуджений ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня             2014 року щодо нього та направлення справи на новий касаційний розгляд, оскільки, на його думку, суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Засуджений вважає, що в його діях відсутні кваліфікуючі ознаки частини другої статті 368 КК «вимагання хабара» та частини п’ятої статті 190 КК – «повторність».

На обґрунтування неоднакового правозастосування частини п’ятої статті            368 КК засуджений послався на ухвали касаційного суду від 28 березня 2013 року, 4 лютого 2014 року та 13 лютого 2014 року. У цих рішеннях суд касаційної інстанції за подібних, на думку засудженого, обставин виключив з кваліфікації дій засуджених осіб кваліфікуючу ознаку – вимагання хабара.

Так, в ухвалі суду касаційної інстанції від 28 березня 2013 року змінено судові рішення щодо ОСОБА_1, при кваліфікації її дій за частиною другою статті  368 КК суд виключив кваліфікуючу ознаку – вимагання хабара, мотивував своє рішення тим, що хабародавець ОСОБА_2 передав хабар ОСОБА_1 за неповідомлення дійсних результатів перевірки щодо дотримання вимог законодавства про працю, що могло стати підставою для притягнення його до відповідальності, тобто хабародавець сам прагнув обійти закон і був зацікавлений у неправомірній поведінці службової особи. ­

У наданих для порівняння рішеннях від 4 лютого 2014 року та 13 лютого 2014 року суд касаційної інстанції з таких же підстав за відсутності загрози законним правам чи інтересам хабародавців виключав з обвинувачення засуджених осіб кваліфікуючу ознаку вимагання хабара.

На підтвердження неоднакового застосування норм кримінального закону щодо визначення повторності злочину ОСОБА_3 надав копії ухвал колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України        від 15 квітня 2010 року та ухвалу спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 12 березня 2008 року, в яких при кваліфікації дій засуджених осіб було виключено з їх обвинувачення кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину повторно, оскільки на момент вчинення злочинів, за які їх засуджували, судимості за попередні злочини були погашені.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю – доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_3.1, які підтримали заяву, просили скасувати рішення суду касаційної інстанції у зв’язку з неоднаковим застосуванням кримінального закону, прокурора, який заперечував проти задоволення заяви засудженого у зв’язку з відсутністю підстав для виключення з обвинувачення кваліфікуючих ознак: за частиною другою статті 368 КК - вимагання хабара, а за частиною другою статті 190 КК – повторність, дослідила матеріали кримінальної справи та матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла такого висновку.

Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою засудженого ОСОБА_3 допущена до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) і главою  321 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК 1960 року), і розглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року.

Предметом перегляду справи є неоднакова правова позиція суду касаційної інстанції щодо розуміння такої кваліфікуючої ознаки одержання хабара, як його вимагання, та кваліфікуючої ознаки частини другої               статті 190 КК – повторність.

Верховний Суд України раніше неодноразово висловлював свою правову позицію з приводу правильного розуміння законодавчого визначення вимагання хабара і констатував, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, уникнути заслуженої відповідальності, одержати незаконні пільги або переваги тощо, то вимагання хабара виключається (постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України: № 5-14кс12 від 4 жовтня 2012 року, № 5-13кс13 від 23 травня 2013 року,             № 5-14кс13 від 30 травня 2013 року, № 5-28кс13 від 5 вересня 2013 року,           № 5-47кс13 від 12 грудня 2013 року, № 5-42кс13 від 7 листопада 2013 року,          № 5-43кс13 від 26 грудня 2013 року, № 5-20кс14 від 13 листопада 2014 року,           № 5-19кс14 від 26 червня 2014 року).

Відповідно до положень пункту 4 примітки до статті 368 КК (в редакції Закону України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ, який діяв на момент вчинення злочину), вимаганням хабара визнаються дії службової особи, що супроводжуються погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа змушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Із законодавчого визначення та судової практики випливає, що така ознака, як вимагання хабара, може бути поставлена за провину за наявності трьох основних чинників: 1) ініціатором давання (одержання) хабара є службова особа – хабароодержувач; 2) пропозиція про давання (одержання) хабара має характер вимоги (примусу), що підкріплюється: або а) відкритою погрозою, або б) створенням таких умов, які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки його правам та законним інтересам, що змушує його погодитися з такою вимогою; 3) дії, виконанням (невиконанням) яких погрожує вимагач, зумовлені його службовим становищем, і, головне, мають протиправний характер або спрямовані на заподіяння шкоди правам та законним інтересам хабародавця.

Суспільно небезпечне діяння, за вчинення якого засуджено                   ОСОБА_3, за об’єктивними та суб’єктними ознаками є подібним до суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалено рішення суду касаційної інстанції, що надані для порівняння, але воно отримало іншу, ніж у порівнюваних рішеннях, кримінально правову оцінку.

У кримінальній справі щодо ОСОБА_3 установлено, що він, як службова особа – провідний спеціаліст, державний інспектор з карантину рослин пункту карантину рослин ІНФОРМАЦІЯ_1 вимагав у ОСОБА_16 в якості хабара гроші в сумі 1500 грн. за оформлення та отримання акту фітосанітарного контролю, а ОСОБА_16, бажаючи уникнути негативних наслідків (перевірки та проведення експертизи), у відповідь на пропозицію ОСОБА_3, дала йому хабар. Тобто за допомогою хабара ОСОБА_16 намагалася задовольнити свій незаконний інтерес.

Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, інкримінованого ОСОБА_3, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь, яка міститься у порівнюваних судових рішеннях, а також практика Верховного Суду України дають підстави стверджувати, що висновок касаційного суду про наявність у діях ОСОБА_3 кваліфікуючої ознаки «вимагання хабара» є неправильним.

Посилання засудженого ОСОБА_3 на правові висновки в ухвалах колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від  15 квітня 2010 року та спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 12 березня 2008 року щодо кваліфікації його діянь за ознакою повторності, не можуть бути підставою для переоцінки правового висновку рішення касаційного суду щодо кваліфікації його дій за частиною 2 статті 190 КК.

Відповідно до вимог частини 4 статті 32 КК повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

В ухвалі Верховного Суду України від 15 квітня 2010 року при кваліфікації дій ОСОБА_5 з її обвинувачення було виключено кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину повторно, оскільки на момент вчинення злочинів, за які її засуджували, судимість за попередній злочин була погашена.

ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні 10 епізодів злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, що, відповідно до частини 1 статті 32 КК, утворює повторність злочинів і на момент їх вчинення не сплинули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності та погашення судимості за злочин, передбачений частиною 1 статті 190 КК.

Посилання засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду                від 12 березня 2008 року, як на приклад неоднакового правозастосування, є неприйнятним, оскільки вона постановлена Верховним Судом України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії і за своєю правовою природою не є рішеннями суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК і статтями 40012, 40020, 40021, 40022, 40023 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

заяву засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2014 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК 1960 року.

 

 

 
Виправдальний вирок за хуліганство

 

Бродівський районний суд Львівської області

Справа № 439/265/15-к

ВИРОК

іменем України

12 листопада 2015 року                         м. Броди

 

Бродівський районний суд Львівської області

у складі:

головуючого-судді                 Петейчука Б.М.

з участю:

секретаря судового засідання             Ковальчук Н.І.

прокурора                     Трояновського Б.С.

обвинуваченого                 ОСОБА_1

потерпілого                     ОСОБА_2

захисника обвинуваченого             адвоката Мицика О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, одруженого, раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 296 КК України,

встановив:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 21 вересня 2014 року, близько 04.00 год. він, перебуваючи в громадському місці - приміщенні кафе "А1а Minuta", що на території автозаправки «ОККО», яка знаходиться за адресою: м. Броди вул. Березова, 1А, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, прагнучи показати свою неповагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, безпричинно чіплявся до відвідувачів кафе та, виражаючись нецензурними словами, спровокував конфлікт, в ході якого намагався завдати удару в обличчя ОСОБА_4, який від удару ухилився.

Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні кафе "А1а Minuta" та на території майданчику автозаправки «ОККО», яка знаходиться за адресою м. Броди вул. Березова, 1А, демонструючи явну зневагу до існуючих правил поведінки у суспільстві, безпричинно, в присутності інших громадян почав ображати і принижувати ОСОБА_2, використовуючи при цьому ненормативну лексику, та в ході конфлікту, діючи з особливою зухвалістю, наніс декілька ударів руками в обличчя ОСОБА_2, внаслідок чого останньому було заподіяно легкі тілесні ушкодження у вигляді синця на нижній повіці лівого ока.

Зазначені дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочинному діянні не визнав та пояснив, що 21.09.2014р. близько 03 години він із ОСОБА_5, яка на даний час є його дружиною, а також із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 сиділи за одним столом у кафе "А 1а Minuta", що знаходиться на території автозаправки «ОККО», що у м. Броди. За сусіднім столом сиділи ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_8, з якими він на той момент не був знайомий. У момент, коли стояв біля свого стола, до нього в образливій формі звернувся ОСОБА_2 Тоді обвинувачений підійшов до їхнього столику, де його також почав ображати ОСОБА_4 Обурившись на образи, намагався нанести удар правою рукою ОСОБА_4, однак промахнувся. Після цього він, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 вийшли на вулицю, де вказані троє осіб накинулись на нього та намагались завдати йому ударів. Найбільше намагались його побити ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ОСОБА_2 почав наносити йому удари, а він лише захищався від нього, хапаючи ОСОБА_2 рукою за шию та намагаючись відсторонитися від нього. Під час конфлікту ОСОБА_2 повалив обвинуваченого на землю обличчям донизу, а сам сів йому на спину та почав наносити удари по голові та тілу. Інші особи, серед яких ймовірно ОСОБА_4, почали також наносити удари ногами по тілу. Конфлікт припинено ОСОБА_7, який допоміг обвинуваченому встати.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що 21.09.2014р. близько 03 год. із своїми знайомими ОСОБА_8 та ОСОБА_4 приїхали на АЗС мережі "ОККО", де сіли за стіл у кафе "A La minute". За сусіднім столом сиділа компанія хлопців та дівчат, серед яких був ОСОБА_1, якого він до цього не знав. Як тільки вони сіли за стіл, до них підійшов ОСОБА_1 та одразу ж наніс удар правою рукою в голову ОСОБА_4 Останній ухилився, а ОСОБА_1 промахнувся. Після цього він, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вийшли з приміщення кафе на вулицю, де ОСОБА_1 намагався побити ОСОБА_4 та ОСОБА_8 Поводив себе ОСОБА_1 неадекватно. Між ним та ОСОБА_1 почалась шарпанина, він та ОСОБА_1 обмінялися ударами, впали на землю. Конфлікт тривав близько 3 хвилин. Після того, як впали на землю, то конфлікт вичерпався. ОСОБА_1 пішов у приміщення туалету змити кров.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що 21.09.2014р. близько 03 год. він із своїми знайомими ОСОБА_8 та ОСОБА_2 приїхали на АЗС мережі "ОККО" у кафе "A La minute", де сіли за стіл. За сусіднім столом сиділа компанія людей, серед яких був візуально знайомий йому ОСОБА_7 та ОСОБА_1, якого він до цього не знав. Як тільки вони сіли за столик, до них підійшов ОСОБА_1, який щось шепнув ОСОБА_2, а також образив його - ОСОБА_4, кинувши кілька образливих фраз в його адресу, і відразу намагався нанести удар рукою в голову йому - ОСОБА_4, однак від такого удару останній ухилився. Після цього він, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вийшли з приміщення кафе на вулицю через бокові двері. На вулиці ОСОБА_1 почав шарпанину, намагався нанести удар ОСОБА_8 та йому - ОСОБА_4, однак нікого не вдарив. Також ОСОБА_1 схопив ОСОБА_2 за одяг, і у відповідь ОСОБА_2 наніс йому удар. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почалась бійка. Під час бійки вони попадали на землю. В цей час на вулицю із кафе вибігли люди - ОСОБА_7, ОСОБА_5 та інші. Конфлікт тривав недовго. Чому ОСОБА_1 наніс йому удар - пояснити не може, ймовірно, із кимось переплутав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що 21.09.2014р. близько 03 год. він із своїми знайомими ОСОБА_4 та ОСОБА_2 приїхали на АЗС мережі "ОККО" у кафе "A La minute", де сіли за стіл. В цей час за сусіднім столом сиділа компанія людей, серед яких був і ОСОБА_1, якого він до цього не знав. ОСОБА_1 стояв біля свого стола, потім підійшов до ОСОБА_2, нахилився і перемовився кількома фразами із ним, одразу ж в розвороті замахнувся і намагався нанести удар ОСОБА_4, однак останній ухилився від такого удару. Після цього вони вчотирьох (ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1) вийшли на вулицю, де ОСОБА_1 провокував бійку, намагався нанести йому удар рукою, однак він ухилився. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почалась бійка, під час якої ОСОБА_1 впав на землю та потягнув ОСОБА_2 за собою. Коли впали на землю, то конфлікт завершився, оскільки їх розборонили ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Що стало причиною конфлікту він пояснити не може. ОСОБА_1 поводив себе агресивно і був неадекватний. Від нього разило алкоголем.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 він знає візуально. 20.09.2014 увечері у нічному клубі "Бродвей", що у м. Броди, йому наніс удар ОСОБА_1 Відразу до них підійшла охорона закладу, яка вивела ОСОБА_1 з приміщення. Свідок підійшов до знайомого ОСОБА_7, який в цей час був у цьому ж клубі із ОСОБА_1 і спитав його, за що ОСОБА_1 на ніс йому удар, на що ОСОБА_7 сказав, що ОСОБА_1 він не знає. Після цього близько 03 год. 21.09.2014р. був на біля виїзду із заправки мережі "ОККО", де на вулиці побачив двох чоловіків, які шарпалися та наносили один одному удари. Спочатку він їх не впізнав, а потім розгледів, що це були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Під час бійки вони зчепилися і обоє впали на землю. Коли впали на землю, то бійка припинилася. З приводу чого між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникла бійка сказати не може.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_1 - його знайомий, а потерпілого ОСОБА_2 він не знає. 20.09.2014 він із дружиною був в нічному клубі "Бродвей", з ними також була сестра дружини ОСОБА_5 та її хлопець ОСОБА_1 Близько 03 год. 21.09.2014р. разом поїхали на заправку "ОККО", де сіли за столик у кафе "A La minute". За сусіднім столом сіла компанія хлопців, серед яких були ОСОБА_4 та ОСОБА_8, яких він знав, та ОСОБА_2, якого він не знав. Коли ОСОБА_1 стояв біля стола, то ОСОБА_2 спитав у нього, чи він виглядає як клоун, і чому він на нього так дивиться. ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2, нахилився і вони про щось розмовляли. Після чого ОСОБА_1 намагався нанести удар ОСОБА_4, однак ОСОБА_4 ухилився від удару і спитав про причину такої поведінки, запропонував вийти на вулицю для з'ясування . З приміщення кафе вийшли ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_2, а потім і свідок. На вулиці побачив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у бойовому положенні. ОСОБА_2 сказав ОСОБА_1, що дає йому можливість нанести п?ять ударів, щоб звалити його з ніг. Тоді свідок пішов у приміщення кафе. Вийшовши з кафе, приблизно за 5 хвилин, він побачив, що ОСОБА_1 лежить на землі на спині, зверху на ньому сидить ОСОБА_2 та наносить йому удари. Свідок підбіг до них та скинув ОСОБА_2, та допоміг встати ОСОБА_1

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що увечері 20.09.2014 були з ОСОБА_7, ОСОБА_1 та сестрою ОСОБА_5 у клубі "Бродвей", а 21.09.2014р. близько 3 години поїхали у кафе на заправку "ОККО». ОСОБА_2, який сидів за сусіднім столом в компанії двох хлопців, спитав у ОСОБА_1 чого той так дивно на нього дивиться. ОСОБА_1 підійшов до столу та наніс удар рукою ОСОБА_4, що сидів за цим же столом навпроти ОСОБА_2 ОСОБА_4 відхилився, а тому ОСОБА_1 промахнувся. Хтось із компанії запропонував вийти на вулицю. Тоді вони вчотирьох (ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інші двоє хлопців, які сиділи за столиком разом із ОСОБА_2) вийшли на вулицю. За ними вийшов її чоловік та вона. На вулиці вона побачила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приготувались до бійки, однак бійки ще не було. Тоді вона із чоловіком повернулись у кафе, а, вийшовши через кілька хвилин, побачила, що ОСОБА_1 лежить на землі, а на ньому сидить ОСОБА_2 та наносить удари ОСОБА_1 в голову. Також бачила, як ОСОБА_4 заподіював лежачому ОСОБА_1 удари ногою. ОСОБА_7 розборонив ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що 20.09.2014р. вона, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відпочивали у клубі "Бродвей", що в м. Броди, а близько 03 години 21.09.2014р. поїхали на АЗС "ОККО" у кафе "A La minute". За сусіднім столом сиділи троє незнайомих чоловіків. Коли ОСОБА_1 підходив до свого столику, то чоловік, який сидів за сусіднім столиком, в якому вона пізніше впізнала ОСОБА_2, щось сказав ОСОБА_1. ОСОБА_1 перепитав, чи він звертається до нього, підійшов до ОСОБА_2 та нахилився над ним. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про щось говорили, а потім усі чоловіки за сусіднім столом, включно із ОСОБА_2, раптово підвелися та почали виходити із приміщення кафе на вулицю. Свідок пішла за ними. Вийшовши із приміщення кафе, побачила, що ОСОБА_1 хтось із хлопців наніс удар. Вона почала просити ОСОБА_8 щоб вони припинили бійку. Однак, ОСОБА_8 сказав, щоб вона не втручалася. Свідок бачила, як ОСОБА_2 почав наносити удари ОСОБА_1, при цьому сказав, що ОСОБА_1 має п?ять спроб нанести йому удар. Під час такої бійки ОСОБА_2 кинув ОСОБА_1 на землю обличчям, сів йому на спину та почав наносити йому удари. Вона не бачила, щоб ОСОБА_1 когось бив

В судовому засіданні оглянуто відеозапис із камери спостереження із залу кафе "A La minute", що на АЗС "ОККО" у м. Броди по вул. Березова, 1А, з якого вбачається, що у приміщенні кафе за столом сидять три особи, у яких сторони кримінального провадження впізнали ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_4 Зліва від них, за окремим столом сидять особи, у яких сторони кримінального провадження впізнали ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Із-за стола піднявся ОСОБА_1, підійшов до ОСОБА_2 та нахилився до нього. Між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 велася розмова, під час якої ОСОБА_1 правою рукою намагався нанести удар ОСОБА_4 в голову, який сидів за столом навпроти ОСОБА_2, однак ОСОБА_4 від такого удару ухилився. ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 піднялись із своїх місць та вийшли із приміщення кафе. Першим вийшов ОСОБА_4, за ним ОСОБА_1, а далі ОСОБА_8 та ОСОБА_2 Також із-за столу піднялися ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які вийшли слідом за ними.

В судовому засіданні оглянуто відеозапис із камери спостереження заправки "ОККО", що розташована над входом/виходом із кафе "A La minute" АЗС "ОКОО", що в м. Броди по вул. Березова, 1А, з якого вбачається, що з приміщення кафе вийшли ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_2, а також ОСОБА_5. ОСОБА_1 повернувся обличчям до входу в кафе. Навпроти нього знаходився ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а позаду них ОСОБА_8 ОСОБА_2 наніс удар (поштовх) рукою ОСОБА_1, від чого останній похитнувся і відскочив від нападника. Далі до ОСОБА_1 підскочив ОСОБА_8, якому ОСОБА_1 намагався нанести удар. Під час бійки вказані особи відійшли із зони огляду камери спостереження (час: 03:37:29). З приміщення кафе вийшов ОСОБА_7, рухався в сторону конфліктуючих сторін та також вийшов за межі огляду камери спостереження. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з'явились в зоні огляду камери спостереження (час: 03:38:05), стоячи один навпроти одного та кружляючи один біля одного. ОСОБА_2 намагався нанести удар ОСОБА_1, однак промахнувся. Далі ОСОБА_1 схопив ОСОБА_2 лівою рукою за праве плече, а ОСОБА_2 наніс лівою рукою удар в голову ОСОБА_1, від якого останній впадав на землю та відразу ж піднявся. Після чого вказані особи вийшли за межі огляду камери спостереження.

Дослідивши та оцінивши докази, надані суду сторонами кримінального провадження, суд приходить до таких висновків.

З об'єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає лише ті дії, які супроводжувались особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Основним безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок.

При вирішенні питання  про  відмежування  кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 296 КК хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке  супроводжується  особливою  зухвалістю  або винятковим цинізмом.

Отже, якщо порушення громадського порядку не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, дії особи не можуть бути кваліфіковані за ст. 296 КК України, а їх необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про  адміністративні правопорушення.

За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, зокрема, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

Зазначений у ч. 1 ст. 296 КК термін «грубе порушення» є оціночною категорією. Його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчинення винним діяння. Грубість порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру вчинених хуліганських дій, їх наслідків, місця й тривалості їх вчинення, кількості потерпілих від зазначених дій, їхнього віку, стану здоров'я, істотності порушення їхніх інтересів або інтересів підприємств, установ, організацій. Особа, яка вчиняє хуліганські дії, грубо нехтує правилами поведінки в суспільстві.

Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Поняття "неповага до суспільства" є оціночною категорією. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. Відсутність у діях винної особи прояву явної неповаги до суспільства виключає визнання злочину хуліганством.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.296 КК України, орган досудового розслідування виходив із того, що ОСОБА_1, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, прагнув показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, безпричинно чіплявся до відвідувачів кафе, виражався нецензурними словами, спровокував конфлікт, під час якого намагався завдати удар в обличчя ОСОБА_4, який від нього ухилився. В подальшому, демонструючи явну неповагу до існуючих правил поведінки у суспільстві, безпричинно, в присутності інших громадян ображав і принижував ОСОБА_2, використовуючи при цьому ненормативну лексику, та під час конфлікту, діючи з особливою зухвалістю, наніс декілька ударів руками в обличчя ОСОБА_2, внаслідок чого останньому було заподіяно легкі тілесні ушкодження - синець на нижній повіці лівого ока.

Однак, з такими твердженнями сторони обвинувачення погодитись не можна, виходячи із таких міркувань.

Як встановлено судом з досліджених доказів, зокрема, оглянутими в судовому засіданні відеозаписом з камери спостереження, показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої в приміщенні кафе виникла словесна суперечка, під час якої ОСОБА_1 намагався нанести удар рукою в голову ОСОБА_4, однак такого удару не наніс.

Після цього саме на пропозицію ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вийшли на вулицю. Вказане підтверджується оглянутими в судовому засіданні відеозаписом з камери спостереження та показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_1, наносячи удар ОСОБА_4 у приміщенні кафе, діяв із раптово виниклої особистої неприязні до останнього, оскільки між ними виникла словесна суперечка з взаємними образами. За таких обставин у діях ОСОБА_1 відсутня суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, так як відсутній умисел на порушення громадського порядку, а також мотив - явна неповага до суспільства, що є необхідними ознаками складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України.

Суд критично оцінює показання потерпілого ОСОБА_2, а також свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8, в яких вони пояснили, що ОСОБА_1 безпричинно намагався нанести удар ОСОБА_4, і що цьому не передувала жодна розмова між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки такі спростовуються оглянутим в судовому засіданні відеозаписом з камери спостереження (відеофайл 21), з якого вбачається, що ОСОБА_1, підійшовши до сусіднього столику, спершу розмовляв із ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а вже опісля наніс удар ОСОБА_4 Вказане підтверджується також і показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5

Як встановлено судом, дії ОСОБА_1 у приміщенні кафе не супроводжувались насильством над потерпілим, яким визнано ОСОБА_2, а також над жодною іншою особою. Жодній особі у приміщенні кафе ОСОБА_1 не заподіяв тілесних ушкоджень. В результаті дій ОСОБА_1 не була припинена нормальна діяльність кафе, не було знищено чи пошкоджене чиєсь майно. Будь-які дані про грубе порушення ОСОБА_1 громадського порядку з особливою зухвалістю у справі відсутні, а отже відсутня і об?єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Події, які надалі розгорталися поза межами кафе "А 1а Minuta", спровоковані віктимною поведінкою ОСОБА_1 у приміщенні цього кафе.

Так, на території АЗС "ОККО" між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла бійка, якій хоч і передували провокаційні дії обвинуваченого ОСОБА_1, однак така була ініційована не самим обвинуваченим, а була розпочата ОСОБА_2, оскільки такий перший наніс удар (поштовх) ОСОБА_1, що стверджено показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, дослідженим відеозаписом з камери спостереження АЗС "ОККО" (відеофайл 2109). Така сутичка (бійка) виникла в результаті особистої неприязні між її учасниками, а тому у діях ОСОБА_1 відсутній прояв явної неповаги до суспільства, тобто відсутній мотив, який є необхідною ознакою такого складу злочину як хуліганство.

Окрім того, у діях ОСОБА_1, які мали місце на території АЗС "ОККО", відсутня і об?єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, оскільки не відбулося грубе порушення громадського порядку, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Суд також не знаходить підстав для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження), виходячи із такого.

Сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_1 на майданчику АЗС "ОККО" наніс декілька ударів руками в обличчя ОСОБА_2, внаслідок чого останньому було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синця на нижній повіці лівого ока, що відносяться до легкого тілесного ушкодження.

Відповідно до висновку експерта №230/2014 від 24.09.2014р. у ОСОБА_2 був виявлений синець на нижній повіці лівого ока, що утворився від дії тупого предмету, можливо 21.09.2014р., при нанесені удару кулаком, та відноситься до легкого тілесного ушкодження.

Однак, судом, на основі досліджених у справі доказів, зокрема, відеозапису з камери спостереження (відеофайл 2109), встановлено, що ОСОБА_2 першим наніс удар (поштовх) ОСОБА_1, в результаті чого у ОСОБА_1 виникло право на необхідну оборону. Характер, локалізація та спосіб спричинення тілесних ушкоджень спричинених ОСОБА_2, а також часовий проміжок, у якому були спричинено такі тілесні ушкодження, свідчать про те, що ОСОБА_1, наносячи удари ОСОБА_2 діяв в стані необхідної оборони. Підстав вважати, що відбулось перевищення меж необхідної оборони з боку ОСОБА_1  немає.

Суд критично розцінює покази потерпілого ОСОБА_2, у яких він вказує, що ОСОБА_1 на вулиці перший накинувся на нього, та почав наносити йому удари, оскільки такі покази спростовуються дослідженим в судовому засіданні відеозаписом з камери спостереження (відеофайл 2109), з якого чітко видно, що ОСОБА_2 першим наніс удар ОСОБА_1 З аналогічних міркувань, суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Отже, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, безпосередньо дослідивши надані докази стороною обвинувачення, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, приходить до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 296 КК України визнати невинуватим та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю наявності у діянні обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Львівської області через Бродівський районний суд Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

12.11.2015

Суддя  Б. М. Петейчук

 

 
<< Початок < Попередня 1 2 Наступна > Кінець >>

Сторінка 1 з 2